Новини

Дмитро Гломозда: «Попит на інформатиків буде збільшуватись»

Дмитро Гломозда, старший викладач кафедри інформатики, кандидат технічних наук, випускник НаУКМА 2006 р., розповідає про очікування сьогоднішніх студентів від навчання, розрив між університетською освітою і потребами ринку праці та найактуальніші спеціалізації в сфері IT.

 

- Як ви обирали університет і спеціальність для вступу?

- Я вступав у 2000-му році. Києво-Могилянську академію обрав тому, що тут від середини 90-х років працює мій батько, історик. Тому я розумів, що цей університет вартий того, щоб тут навчатись. Я цікавився комп’ютерами, тому обрав факультет інформатики, про що не жалкую. В 11 класі я ходив на підготовчі курси в КПІ, але подавав документи тільки в Могилянку. Система вступу тоді була інша: ми писали один загальний тест. Це вважалось зручніше, простіше, без суб’єктивізму, не треба було «питання вирішувати» – написав, перевірили, отримав свої бали. Це був передовий підхід.

 

- Якими були враження на першому році навчання?

- Атмосфера була хороша, в Академії хотілося бути. Ми були забезпечені усім необхідним для навчання. У комп'ютерних класах і бібліотеці був виділений інтернет, а вдома я ще підключався через телефонну лінію. Було багато тем для спільної роботи, та й поза навчанням у нас були спільні інтереси. Це дуже гуртувало.

 

- Коли студенти починали працювати? Наскільки легко було знайти роботу?

- Я не шукав роботу до завершення навчання, тому що хотів вступити до аспірантури. Але загалом, мої однокурсники десь з третього курсу починали працювати. Не можу сказати, що всі одразу влаштувались до таких компаній, де й досі працюють, але на 4-му курсі майже всі вже працювали. В Академії проводились Ярмарки кар’єри, презентації компаній, і це сприяло пошуку роботи. Не всі знаходили роботу таким шляхом, але багато кому це допомогло. Багато моїх знайомих таким чином пішли працювати, наприклад, до компанії «Kraft Foods».

Можливо, тоді знайти роботу було легше, ніж зараз. Наслідки економічної кризи 2008 року відчуваються досі. Наскільки мені відомо, мої однокурсники не мають проблем з роботою – усі влаштувались до хороших фірм на пристойні зарплати, доросли до senior’ів.

 

- Якими є очікування сьогоднішніх студентів від навчання?

- Останніми роками студенти більше розраховують отримати знання і практичні навички не в університеті, а на робочому місці. Популярна думка про те, що роботодавця цікавить не диплом, а наявні конкретні вміння. Проблема університетської освіти в тому, що вона не завжди встигає за потребами ринку. Тому, особливо на старших курсах, є проблеми з відвідуваністю занять. Студенти хочуть якомога швидше почати працювати, тому що на роботі вони мають доступ до сучасної техніки, отримують практичні навички. Крім того, на роботі є стимул – зарплата і загроза звільнення, якщо погано працюватимеш. На жаль, багато студентів не хочуть вникати в основи, читати класичні підручники, наприклад, “Мистецтво програмування" Дональда Кнута. Математична основа інформатики нікуди не поділась, просто швидкості зросли. Такі підручники потрібно читати, щоб отримувати базові теоретичні знання. Дуже сумно, що вони мало кого цікавлять. Зараз на багатьох сайтах, форумах є вже готові прописані коди, які можна просто скопіювати, замість того, щоб самостійно розв’язати задачу. Багато хто каже: нащо нам це програмувати, якщо це вже зроблено? Ті, хто все-таки цікавиться фундаментальними речами, доростають до системних інженерів. Коли людина бачить закономірності, вона може самотужки багато чого вивчити, краще запам'ятовує.

У студентів, звичайно, велике навантаження, і щоб мати можливість та час у чомусь розібратись, потрібно багато від чого відмовитись, обмежити спілкування у соцмережах, наприклад. Багато хто цього не хоче. Це, звичайно, проблема не лише інформатиків, а молоді загалом.

 

- Якими додатковими джерелами знань користуються студенти?

- Зараз на Заході багато пишуть про те, що університетська освіта відмирає. Джерел знань зараз дуже багато. За останні 10 років доступ до інформації дуже спростився. Отримати додаткові знання доволі легко. Дуже поширене самостійне дистанційне навчання, наприклад, проект Coursera. І викладачі, і студенти активно ним користуються. Там дійсно гарно підібраний матеріал і хороші викладачі. Загалом, джерел знань дуже багато, і завдяки мультимедійним засобам вони доступні у будь-який час. Можливо, колись вузи у традиційному сенсі відійдуть у минуле. Вони перетворяться з місця, де дають знання, на сертифікаційні центри. Туди можна буде приходити, вже маючи знання, щоб підтвердити кваліфікацію і отримати документ.

 

- Наскільки навчальна програма в Могилянці відповідає сьогоднішнім запитам на ринку праці?

- Ми намагаємось реагувати на запити ринку. Уже з першого року навчання ми даємо програмування на Java. Раніше ми починали з теорії, але було зрозуміло, що студентам це було не дуже потрібно. Дійсно, не всім потрібно знати теоретичні конструкції. Цим цікавляться ті, хто планує дослідницьку роботу. Попит на тих, хто практично втілює проекти, звичайно більший. В Україні, на жаль, рівень бакалавра – це неповна вища освіта, і студенти йдуть на магістерську програму заради диплому. Як на мене, рівень магістра потрібен тільки тим, хто хоче займатися наукою. На магістратурі потрібно ще більше займатись фундаментальними дисциплінами, розвивати теорії, закономірності. Для дого, щоб працювати, наприклад, системним адміністратором, достатньо й рівня бакалавра. Але у нас такий дисбаланс, що скрізь вимагається повна вища. Відповідно, на магістеріум люди йдуть тільки за дипломом, але часу на повноцінне навчання вже немає. Як долати розрив між університетською освітою і запитами ринку праці? Початковий рівень роботи для інформатика – junior, молодший спеціаліст. На мою думку, університет має забезпечувати саме цей рівень. Для цього у навчальному закладі мають бути навчальні лабораторії, комп'ютери, які можна «ламати», щоб показати на практиці, до чого приводить поганий менеджмент пам'яті чи, наприклад, недотримання правильних практик. Якщо студент запустив програму, і система «впала» – все зрозуміло. Студенти повинні мати можливість експериментувати. Відповідальність за експеримент – оцінка. Звичайно, для такої лабораторії потрібні ресурси, бо ясно, що ламати компю'тери будуть часто. Це мають бути своєрідні тренажери, щоб випускник, перш ніж працювати з бізнес-серверами, зламав кілька навчальних. Наприклад, я веду один зі спецкурсів «Комп'ютерна вірусологія». В ідеалі потрібно, щоб був спеціальний навчальний сервер, на який я б запустив вірус, а студенти його «ловили». Але реально такого зробити не можна, бо ми не маємо таких серверів, і якщо на першій парі запустити вірус до комп’ютерного класу, то наступні просто не відбудуться. Відповідно, якщо студент не натренувався в університеті, ця практика переноситься на робоче місце. Роботодавці своєю чергою бояться ризикувати, довіряти обладнання недосвідченій людині та переважно шукають працівників із досвідом роботи від двох років. Сучасні мови програмування сконструйовані так, щоб мінімізувати ризики, але є й програми з тонкою оптимізацією. Наприклад, помилка на С++ може «завалити» всю систему. До таких програм не хочуть допускати новачків.

 

- Від чого залежить професійний успіх?

- Звичайно, від самої людини. Не можна сказати, що на парах в Академії всьому навчать. Інформатика – така область, де всього не охопить жоден університет. Практичні навички з'являються під час роботи. Особливість Академії в тому, що тут прищеплюють відповідальний системний підхід, який дуже допомогає ефективно працювати. Багато моїх однокурсників звертають на це увагу. Наприклад, дуже добре, що є можливість самостійно обирати предмети. Коли сам складаєш навчальний план, обираєш те, що цікаво, то відповідальніше ставишся до навчання. Таким чином виробляється ініціативність, результати навчання стають кращими. Стандартна програма, яку не можна змінити для своїх потреб, пригнічує і не дає поштовху для розвитку. Коли маєш вибір предметів, треба думати наперед, планувати свою професійну спеціалізацію. Багато моїх однокурсників обирали вивчення другої або третьої іноземної мови. Дехто слухав соціологічні дисципліни, і в результаті фактично мав після закінчення університету дві спеціальності, кожна з яких сама по собі дуже престижна. Такі спеціалісти дуже цінуються на ринку праці.

 

- Чи буде збільшуватись попит на інформатиків? На які саме спеціалізації?

- Гадаю, що буде. Усе-таки віртуалізація триває. Великий попит є на програмістів бізнес-рішень, на системи управління. Наприклад, 1С – це велика система, потужна, універсальна, але, як правило, на кожному підприємстві існує своя специфіка, відповідно, її треба адаптувати, й мають бути люди, які вміють це робити. Тобто, навіть, коли є система з готовими рішеннями, потрібні спеціалісти, які допоможуть задовольнити потреби, які є у конкретній компанії. Щоб головний бухгалер отримав потрібні йому дані з мінімальними зусиллями, необхідна робота програміста. Є потреба у фахівцях з програмування статистичних програм. Дуже актуальна розробка й удосконалення пошукових систем. Це складна робота напрямку data mining, пов’язана з обробкою даних. Це і теорія, і алгоритм пошуку, це, фактично, створення інтелектуальної системи, яка виявить закономірності, систематизує інформацію і видасть масив матеріалів. Є попит на програмістів для мультимедіа. Це, наприклад, створення спецефектів у кіно. Звичайно, є й наукові потреби – обробка супутникових даних, зображень з космосу. Зараз все стає «розумнішим», є постійна потреба програмувати вбудовані пристрої, мікроконтролери. Це вимагає дуже високої кваліфікації, оскільки там дуже жорсткі обмеження за пам’яттю, за швидкодією, там потрібна оптимізація, бо якщо не зоптимізувати, прилад згорить. Спеціалісти такої кваліфікації будуть цінуватись завжди.

© 2012-2017 Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Сковороди 2, Київ 04070, Україна
OSense O-Sense