Євген Глібовицький:“Знання ви можете отримати завжди. Питання в тому, що ви можете з цими знаннями робити”
- Деталі
- Дата публікації: П'ятниця, 17 червня 2016, 10:57
Євген Глібовицький, випускник НаУКМА (політологія, 2000), засновник експертної компанії pro.mova, учасник Несторівської експертної групи на зустрічі з могилянськими студентами розповів, як потрібно вчитися та планувати й будувати кар’єру для досягнення довготермінового успіху. Пропонуємо вашій увазі основні тези виступу.
- Парадокс, на який хочу звернути увагу, в тому, що, готуючи себе в університеті до майбутнього життя, ми схильні оцінювати себе за критеріями сьогоднішнього дня. Реально все буде навпаки – справжня життєва оцінка навіть теперішніх дій вам буде виставлятися за стандартами завтрашнього дня. А з нашою суспільною трансформацією ці оцінки – дуже різні. Кожному з нас здається, що ми і є нормою.
Ми дивимося в дзеркало щоранку і добре розуміємо того, кого бачимо у відображенні. Ми завжди можемо себе виправдати. Але майже кожен з нас є продуктом відсталої середньої освіти, яка не дає достатньої спроможності; в нас відбивається радянська традиція страху і безвідповідальності і візантійська схильність до побудови закритих спільнот, скріплених особистими зв’язками, а не талантом, орієнтованістю на чесні досягнення чи ефективністю. Глобалізація змітатиме ці практики. Мусимо бути свідомі своїх як сильних, так і слабких сторін.
Я критичний до Могилянки. Могилянка є кращим університетом з того, що маємо, але мені цього недостатньо. Випускники Могилянки нечасто успішно проходять у мене співбесіди, переважно виявляється, що мої очікування завищені. Переваги болонського процесу, які в 90х робили Могилянку унікальною, зараз є і в інших університетах. Нема відчуття «якщо не ми то хто?», яке домінувало 20 років тому. Думаю, університет мав би стати академічно сильнішим і краще готувати студентів до ринку праці – а це не тільки знання. Випускники зараз не надто відрізняються своєю сумлінністю, відповідальністю або ефективністю. Їхня англійська часто не бездоганна і більше не унікальна. Також на ринку праці мене не цікавить скільки часу студент витратив на політичне протистояння націоналістичного і лівого гуртків в НаУКМА. Мене цікавить чи випускник-кандидат вміє вчитися, чи може зростати і не лише брати але й віддавати досягненням результату. Я критичний до Могилянки, але не скептичний. Розумію, що університет будується десятиліттями і готовий як випускник допомагати – критикою, порадою чи включеністю в його життя.
В житті вилізе все: списування, погані підручники, недооплачені викладачі, які заробляючи мало в університеті дозаробляють десь на іншій роботі. Вилізуть недочитані книжки і скачані курсові. І виправдання про те, що «в інших університетах ще гірше» не буде добрим аргументом. Угода про Асоціацію [з ЄС] і глобалізація зметуть бар’єри. Ваш конкурент не в червоному корпусі чи політеху. В той момент, коли ми з вами тут сидимо, хтось сидить в Гарварді, хтось сидить в Оксфорді, Сорбонні чи Варшавській політехніці, хтось сидить в набагато кращих умовах і набагато серйозніше працює над собою. Завтра ви конкуруватимете на одному і тому ж ринку. Мусимо докладати до себе більше зусиль, щоб зростати незважаючи на інфраструктурне відставання.
Коли ми дивимося на освіту, як на етап, досягнувши якого далі йдемо в «справжнє життя», в той момент ми вбиваємо свою професійну спроможність і, можливо, кар’єру. Результатом освіти має бути постійне вміння вчитися. Це вміння опрацювати величезну кількість інформації і відібрати саме те, що треба, це вміння здобути необхідну навичку, це вміння вчитися постійно і самостійно. Університети на заході практично дають компетенцію в навчанні. Своїм дипломом вони кажуть: випускник вміє вчитися. Ми ж випускаємо з університету з дипломом, який говорить, що випускник, напевне, має кваліфікацію на теперішньому ринку праці. А за кільканадцять років ситуація зміниться, буде інший ринок праці – і що тоді? Багато хто з випускників опиняться в професіях, яких зараз ще не існує. Те, чим я займаюся зараз - стратегування, в 90-х роках, в часи мого навчання в Могилянці, не існувало.
Я пройшов через дуже болісну ломку в 2006 році, всього кілька років після закінчення Могилянки. Я вважав, що належу до невеликого відсотку найбільш освічених українців. В 2006 я зрозумів, що моя освіта застаріла. Практично весь 2006 рік я витратив на знесення тієї основи, яка в мене була, і закладання в фундамент нових знань, які формують новий набір базових припущень для життя. З того часу цей процес автоапґрейду став постійним. Зробивши це – я можу сподіватися на успіх в конкуренції. Інакше – випав би в осад.
Критично важливий елемент свого постійного зростання – тривале безперервне читання. Роблячи читання похідним від транспортних звичок ми читаємо спорадично, по 15-20 хв. Занурення і перебування в тексті практично нема. Це означає, що ми сприймаємо інформацію «по верхах». Дуже раджу виділяти час хоч раз на тиждень і читати вдумливо по кілька годин поспіль. Ідеально – якщо є можливість з кимось обговорити прочитане, це відкриє нові грані текстів. Тому сім’я – це не тільки те місце, де ми обговорюємо побут. Це також можливість для доброзичливого і безпечного, але інтелектуального спарингу. Чи ви маєте вдома простір для рефлексії? Чи обговорюєте день за вечерею?
Взагалі, важливо з ким ми спілкуємося і чого ми можемо навчитись від нашого кола. Обираючи свою робочу команду, я орієнтувався на людей, які сильніші за мене. Це складно і часто дискомфортно, але якщо не буде творчої напруги, то не буде постійного вдосконалення. Саме тому також важливі виїзди на міжнародні конференції – це постійна звірка конкурентності власного і міжнародного професійних дискурсів.
Друзі та сім’я – це невід’ємні складові доброго життя. Це фундамент не тільки спілкування у вільний час, але і професійного зростання. Це ті, хто може і має дати критичний відгук, допомогти перебудуватися, поставити складне етичне питання. Якщо середовище приватного спілкування буде слабшим за середовище професійного спілкування – з часом ставатимуться болісні розриви. Річ, яка впливає на якість життя: важливою не є сім’я як доконаний факт, а щаслива сім’я.
Думаю, що в масі своїй ми досі не конкурентні. З мого досвіду, випускник італійської сільської середньої школи має якість суджень приблизно на рівні випускника українського університету. Я боюся, що хвиля конкуренції, яка прийде з імплементацією Угоди про асоціацію, накриє нас з головою. Тому треба готуватися вже, інакше все закінчиться тим, що тут, в Україні, будуть працювати випускники іноземних шкіл, які перебиратимуться сюди через брак спроможності власних фахівців. Гляньте на структуру ринку праці в Україні: нагорі переважає попит, внизу пропозиція.
Пан Євген відповів на питання студентів.
- Що категорично не можна робити, коли будуєш кар’єру в Україні?
- Не можна корумпуватися. Корупція – це шлях без дороги назад. Корупція не є інтимним процесом. Про це завжди знає ще хтось. І корупція залишає на кожному корумпованому непомітну мітку, яку бачить система корупції. Далі вона знає, як працювати, щоб взяти людину заручником. Багато моїх друзів в політиці розповідали історії про несподівано знайдені великі суми грошей «просто так», супроводжених меседжем: «нам просто треба знати, що ти береш». Це сьогоднішнє благо в обмін на завтрашню несвободу, часом навіть втрату суб’єктності.
- Що читати?
- Читайте хоча б раз на рік книжку, написану Нобелівським лауреатом. Читайте хорошу періодику, наприклад, британський The Economist. Читайте також видання про книжки, наприклад New York Review of Books чи українську Критику.
- Що значить «бути патріотом»?
- Для мене бути патріотом – це бути конкурентним, продукувати щось таке, що прийме світ. Ми маємо чудові задатки творити унікальне за рахунок своєї присутності на межі різних культур і цивілізацій. Треба перетворювати ці задатки в успішність.
- Що сьогодні мене надихає?
Мене надихає трансформація України. Це як народження життя. Я не нарікаю на виклики. Я приголомшений величчю дива постання нової суб’єктності. Мені здається, що дуже круто мати можливість спостерігати і бути частиною змін в Україні зараз. Безвідносно до свого українського походження вважаю, що це одна з найважливіших трансформацій в світі у цьому столітті.
