Помилка
  • JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 49

Ведель Артем Лук'янович

- композитор, диригент, співак, скрипаль

Ведель (Ведельськинй) Артем Лук'янович (1767, м. Київ - 14.07.1808, там само) - композитор, диригент, співак, скрипаль. Народився в сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича й Олени Григорівни Ведельських, можливо, у квітні, бо цього місяця, 13 і 29 числа за старим стилем, церква відзначає великомучеників Артемона й Артемія. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі у парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської) церкви. Хата з городом і садком стояла на розі сучасних вул. Братської та Андріївської. Тут В. жив до 1788, з квітня 1792 до весни 1796 та з літа 1798 до серпня 1799. Тут і закінчив свій земний шлях. Батько В. Лук'ян Власович Ведельський (1730 -1815) був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси. Прізвище композитора Ведель - вірогідно, скорочена форма від Ведельський. Так композитор підписував власноручно написані листи, на прізвище Ведель виписані його військовим документом. Батько ж композитора в листі до київського генерал-губернатора пише: "Маю однородного в себе Артема Ведельського" і підписується: "Київський міщанин Лук'ян Веделльський".

В. навчався в КМА до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. У КМА В. почав компонувати свої перші муз. твори, диригував студентським хором та оркестром, виступай як соліст і скрипаль. Співак з хору, яким керував В. у КМА, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському: "...це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і надзвичайно тактовний". 1788 відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором КМА С. Мисливським з малолітніми співаками до Москви, де керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна (до 1790), а після його відставки - Олександра Прозоровського. Ці капели за мистецьким рівнем і значенням в імперії посідали визначне місце слідом за Придворною імператорською капелою. Для керівництва ними підбирались найрізноманітніші музиканти. Отже, вже тоді талант В. був визнаний музичними колами і дістав високу оцінку. Формально В. був зарахований на службу й отримував зарплату на будівництві в Кремлі приміщення "Присутственных мест" (з 17.03.1788 до 27.05.1791), згодом він числився у штаті VI Депутатського Сенату підканцеляристом (від 28.05.1791 до 1.12.1792). Під час п'ятирічного перебування в Москві композитор мав можливість познайомитися з музичною культурою Росії й Західної Європи. 1.12.1792 за проханням В. його звільнено в чині канцеляриста Сенату.

З кінця 1792 В. живе у батьківському домі. Деякий час знову керував хором КМА. У Києві тоді особливо славилися церковні хори, а зі світських - хор та музична капела генерала А. Леванідова при штабі українського піхотського корпусу. На поч. 1794 В. очолив капелу. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував і шанував талант В. і всіляко сприяв його музичній діяльності. Дуже швидко просувався він і у військовій службі, 1.03.1794 його призначено канцеляристом штабу, 27.04.1795 - молодшим ад'ютантом, а 24.09.1796 - старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом. Музична діяльність В. у цей час була дуже плідною. За 1793-95 він написав 6 концертів, можливо, ще й низку інших композицій, які не ввійшли до відомого автографа. У березні 1796 ген. Леванідова призначено генерал-губернатором Харківського намісництва. До Харкова переїхав також і композитор, взявши з собою найкращих співаків і музикантів. Тут він організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Продовжував композитор і творчу працю. Написав 3 концерти: "Воскресни Боже" та "Услыши Господи глас мой" (6.10.1796) та ін. Названо лише датовані твори, але в цей час композитор міг написати ще ряд інших композицій, зокрема двохорний концерт "Господь пасет мя". У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти В. вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. На поч. 1797 за наказом імператора Павла І корпус Леванідова розформовано, Харківське намісництво ліквідовано, і Леванідов залишив Харків. Царським указом усі "не положені" за штатним розписом полкові капели було ліквідовано, і В. подав рапорт із проханням про відставку. Указом Державної військової колегії від 12.10.1797 В. "от воинской службы на собственное пропитание отставлен с тем же чином с ношением мундира". Перейшов працювати у цивільне відомство Олексія Григоровича Теплова, губернатора новоствореної Слободо-Української губернії. О. Теплов у молодості дістав прекрасну музичну освіту. Він ставився до В. якнайкраще. Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату при генералові А. Леванідові: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Д. Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про "музичну академію". Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадає. Ліквідовано театр, губернський хор й хори у військових частинах, симфонічні оркестри, виконання творів В. у церквах заборонено.

Наприкінці літа 1798 В. виїхав до Києва. Жив у батьківському домі на Подолі, працював над новими творами. Написав два концерти: "Боже законоприступницы восташа на мя" (11.11.1798) і "Ко Господу всегда скорбыти ми". Виконувалися ці концерти у Київському Братському Богоявленському й Софійському соборах. Але можливостей застосувати свої здібності В., очевидно, не бачив. Він писав своєму учневі: "Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се ні те, але що робити?" На початку 1799 він став послушником КПЛ, але залишив монастир, відмовившись стати ченцем. Вірогідно, це викликало невдоволення митрополита й архімандрита КПЛ І. Малицького. Коли знайшли в КМА книгу "Служба преподобному отцу нашему Нилу", де на чистих без друку сторінках були написані "нелепости", що ображали царську сім'ю, І. Малицький звинуватив на підставі ніби подібності почерку В., який дружив з викладачами КМА і часто там бував. З власної ініціативи він вислав своїх служителів, вони підстерегли В. на вулиці й припровадили до КПЛ. І. Малицький 25.05.1799 об'явив В. божевільним й передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. Поки в Петербурзі вирішувалась справа В. віддали батькові під опіку. 10.07.1799 прийшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар "повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Києве й держать без выпуску". А вже 1.08.1799 київський губернатор П. І. Салтиков рапортував, що капітан В. "в дом сумасшедших для содержания без випуску отдан". Наступник імператора Павла І імператор Олександр І на справі В. 15.05.1802 написав: "...оставить в нынешнем полонений". 9 років промучився композитор у київській божевільні. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому. 14.07.1808 обірвалось його життя. Поховано його на подільському Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила В. - невідомо. Твори В. були заборонені. Але вони поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. Повного обсягу музичної спадщини композитора ми ще не знаємо. На сьогодні відомо близько 80 муз. творів. Серед них 31 хорових концертів, 6 тріо, серед яких "Покаянія отверзи ми двери", 2 Літургії Іоана Златоустого, Всеношна та 1 світський кант.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

© 2012-2018 Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Сковороди 2, Київ 04070, Україна