Критерієм успішності є те, що саме Ви вважаете успіхом

Бліц-інтерв`ю з Олексієм Павленком, другим учасником осіннього гостьового курсу Факультету економічних наук НаУКМА

ОЛЕКСІЙ ПАВЛЕНКО

Президент Довірчої ради INT Invest, партнер Pharus Asset’s Management, член Довірчої Ради НаУКМА, випускник ФЕН 1998 року, лауреат відзнаки НаУКМА «Благодійник року»-2008, засновник грантів для співробітників та студентів Факультету економічних наук, спонсор проектів НаУКМА, спрямованих на створення сучасних умов для навчання і проживання студентів.

- Пане Олексію, якби Ви сформулювали своє життєве кредо?

- Я керуюсь стародавнім китайським принципом: "Далеко йде той, хто м'яко ступає". Тобто не робити нічого поганого, щоб потім не було соромно перед самим собою.

- Ваша стратегія боротьби з проблемою?

- Проблема може бути проблемою, а може й ні , - все залежить від того, як ви її сприймаєте. Як кажуть, "It’s a matter of perception". Якщо проблеми зі здоров’ям дітей чи близьких, то це однозначно проблема, яку потрібно вирішувати. А якщо проблема, скажімо, в бізнесі, то це не проблема, а завдання, яке вирішується, коли над ним попрацювати. Я не можу сказати, що в мене є якась загальна стратегія, все залежить від конкретної ситуації.

Можна зараз зануритись в психологію і навести приклад за Фройдом про фрустрацію. Тобто, якщо у вас є проблема є декілька варіантів дій. Наприклад, ви приходите в гості з хлопцем, а там грає дівчина на піаніно. Хлопець каже: «вау, оце дівчина, просто моя мрія». А ви не вмієте грати на піаніно, тобто виникає проблема, яка має декілька шляхів вирішення. Перший, непродуктивний: ви комплексуєте, переживаєте, страждаєте. Це найгірший метод, оскільки він означає просто відступ, втечу від проблеми. Можна піти іншим шляхом: щось інше придумати, наприклад станцювати. Це називається перейти проблему. А можна взагалі сказати: «Якщо хлопцю подобається інша, то навіщо він мені. Зате я класно граю на губній гармошці. І до побачення». В різних випадках прийнятними можуть бути різні рішення. Тому загальне питання – загальна відповідь.

- Яка, на Вашу думку, різниця між успішним проектом та неуспішним?

- Критерієм успішності є те, що саме Ви вважаете успіхом і як Ви до цього ставитесь. Наприклад: навіть як що проект не був дуже успішним, якщо з нього винести уроки та зробити адекватні висновки з цього досвіду – можна в якійсь мірі вважати успішним.

- На майстер-класі у Могилянці Ви виступали у ролі спікера. Яку мету Ви перед собою, як його організатором, ставили?

- Майстер-клас - якось дуже голосно звучить. Сьогодні відбувається подія, яку ми робимо щорічно - відкрите спілкування зі студентами, де студенти спочатку говорять мені, що вони очікують від мене почути, що б їм було цікаво та корисно. А я, відповідно, намагаюсь протягом академічної години відповісти на їхні запитання різного характеру: комусь цікаво, як знайти роботу, комусь – як вчитися за кордоном, інших цікавить, як вийти з кризи підприємствам. Я даю відповіді, керуючись моїм власним суб’єктивним досвідом, який, можливо не є апріорі правильними. Я показую свою точку зору, свій досвід, що може бути корисним для студентів. Головна мета такого спілкування – дати студентам більше інформації для того, щоб вони могли вільно думати, спокійно вирішувати, як діяти в тій чи іншій ситуації; знати, що є різні шляхи вирішення, різні погляди на базові проблеми. Мета досягається, коли студенти починають мислити ширше, стратегічно, а не тільки короткотерміново (наприклад, як знайти роботу, як поїхати за кордон). Виникає питання: а далі що?

- Яких результатів Ви очікуєте від студентів?

- Головним результатом є те, що студенти починають думати ширше. Якщо наше спілкування буде навіювати їм якісь думки, буде корисне для іхнього розвитку, майбутньої роботи, - тоді це успіх. Найголовнішою ознакою розвитку для мене є те, що людина починає задавати питання, якщо є питання, це означає, що людина вже мислить.

- Ви регулярно допомагаєте своїй Alma Mater. Ви навіть визнавались найкращим грантодавцем Могилянки.

- Це було у 2008 році, мене було визнано «Благодійником року». Насправді сума, яку я пожертвував, не була такою вже й значною, для порівняння, були люди, які давали набагато більше грошей, ніж я. Можливо, причиною цього визнання було те, що я вкладав гроші в базові потреби студентів, які я вважав вкрай необхідними для створення нормальних умов для проживання та навчання, наприклад в гуртожиток.

В мене є персональний погляд на базові речі: дуже важко спілкуватись зі студентом, а не розповідати йому про якийсь космос, якісь віртуальні речі, коли в нього немає місця, щоб нормально поїсти, немає де зберігати їжу, немає можливості прати речі. Саме на таких конкретних речах я сфокусувався, тому що сам жив у гуртожитку, коли навчався у Могилянці, і добре знаю, що таке студентські гуртожитки,відповідно, такі базові речі, як обладнання - пральні машини, сушки, холодильники, - дуже важливі.

Також була така ситуація, що було дуже холодно взимку і гаряче влітку в нашій Актовій залі - до такої міри, що там було неможливо сидіти і слухати лекцію. В минулому році я виправив цю ситуацію.

(Олексій Павленко власним коштом забезпечив встановлення кондиціонування в Актовій залі культурно-мистецького центру НаУКМА - Авт.)

- Якими є Ваші мотиви?

- Скажімо, за кордоном традиція допомоги своїй Alma Mater усталена: випускники одного навчального закладу допомагають одне одному у бізнесі, проектах, мають пільги. В Україні ця практика – допомога випускників своєму вишу є, по-перше, не такою загальноприйнятною та розповсюдженою, а, по-друге, базується, напевне, на інших мотивах. Яких? По-перше, за кордоном, всупереч розповсюдженому міфу, лише одиниці вкладають фінанси у свої ВНЗ після закінчення навчання. Я навчався в університеті за кордоном, тому на власні очі бачив цю ситуацію. З мого курсу лише одна чи дві людини в якійсь мірі підтримують цей заклад, навіть можна сказати, беруть опосередковану участь у його житті.

Мої мотиви – суто персональні. Мені приємно це робити, в мене є маса позитивних емоцій, пов’язаних з Могилянкою. Тут відбувалося моє становлення, тут було моє перше кохання, тут я прожив важкі часи, цікаві часи. Я вважаю, що Академія дала мені серйозний поштовх до особистісного розвитку. В мене є персональний грант для факультету, і, хоча це й не велика підтримка, однак все ж регулярна (коментар декана ФЕНу Н.Ю.Іванової, присутньої при розмові: "Наприклад, без цієї підтримки я б не взяла участь у міжнародній конференції"). Коли ви проходите певний етап свого життя, ви згадуєте, що корисного зробили, таким чином формуючи свою самооцінку. Це не для галочки, не для суспільства, - я роблю це сам для себе, для самоповаги. Коли мене запрошують для вручень грамот переможцям ґранту, мені приємно, але не дуже комфортно, тому що публічність не є моєю метою.

- Вам, як керівнику високого рівня, напевно часто доводиться зустрічатися з проблемою підбору кадрів. Якими критеріями Ви керуєтеся, беручи на роботу молодих співробітників, зокрема випускників вишів, вчорашніх студентів, без досвіду роботи?

- Для мене головним фактором є бажання людини вчитися та працювати, зокрема, над собою. Принциповим для мене є відношення до роботи та об’єктивна оцінка себе та своїх можливостей, що часто є, навпаки, досить суб’єктивною. Людина, що має надлишкову впевненість у своїх силах, зупиняється в розвитку, стоїть на місці. Також дуже важливим у нашій роботі є вміння спілкуватися з людьми. Я часто зустрічаю випускників, які приходять працювати, не володіючи здатністю адаптуватись до роботи вимог бізнесу, наприклад, швидко переключитися з роботи над числами на роботу з людьми, – а це є одна з основних навичок, необхідних фахівцю.

- Які Ваші плани на майбутнє? Ви співпрацюватимете з Могилянкою?

- Я регулярно допомагаю своїй Академії і продовжуватиму робити це. Це мені приносить задоволення, приїжджаючи сюди, я згадую минуле, знову відчуваю себе студентом. Хоч я й зайнята людина, але головне ж – мати бажання! Якщо воно є, то й час можна знайти.

Інтерв`ю підготовлено Анастасією Дзюбан та Анастасією Коцюбинською, стажистками прес-центру НаУКМА