Помилка
  • JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 55

Архів новин 2004 - 2012

 

 

Дата публікації: 26.01.2006, 14:14

Інтерв’ю президента НаУКМА В’ячеслава Брюховецького виданню “Газета по-українськи”, 20 січня 2006 року (№ 8)

В'ячеслав Брюховецький: "Я багато чим невдоволений, але не розчарований"


Президент Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький, 59 років, розповідає, чому не пішов у депутати, називає кадрову політику нової влади невдалою, а вузьку спеціалізацію вважає найбільшим недоліком сучасної української освіти.


- Ви були четвертим номером у передвиборному списку "Нашої України", але потім зникли...
- Я нікуди не зникав. Пішов сам. Це було свідоме рішення, про яке я не захотів говорити публічно.
Я вдячний за оцінку, яку дав мені з'їзд "Нашої України", включивши до першої виборчої п'ятірки. Але я не забираюся йти в депутати. Ви ж розумієте, що це була не перша така пропозиція в моєму житті. Та я не з тих, хто кидає розпочату справу. Ще не все здійснено із задуманого в Києво-Могилянській академії. Хочу довести свою роботу до того логічного кінця, коли вже не зможу зробити краще. І тоді спокійно піду. Можливо, й у депутати.
Проте моя відмова від участі в списку не означає, що я байдужий до виборів. Якщо "Народний союз "Наша Україна" вважатиме, що я повинен проводити агітаційну роботу - одразу ж візьму відпустку за власний рахунок, стану уповноваженим блоку та їздитиму Україною. Це для мене важливо. Вважаю, що в політичної сили, що її представляю, є люди, для яких депутатство не є самоціллю. Орієнтиром для них є продуктивна діяльність. І це позитивна риса.


- Сьогодні багато говорять про розчарування владою. Чи помічаєте це серед своїх студентів?
- Є відчуття незадоволеності, але не розчарування. В самій революції розчаруватися не можна. її робили не для влади, а для кожної людини. Просто ми зрозуміли, що можемо боротися не за Ющенка чи Тимошенко, а за справедливість.
До речі, після революції у прес-центрі "Нашої України" в приміщенні Києво-Могилянської академії на аркуші ватману всі бажаючі залишали привітання новому президенту. Тоді я написав: "Вікторе Андрійовичу, завтра вранці на роботу!" Тобто - все закінчилося, почалися будні. Я сам багато чим невдоволений, але не розчарований. Просто треба краще працювати зара-. ди людей, заради самореалізації.


- Якими діями влади невдоволені ви?
- З самого початку була невдала кадрова робота. Наприклад, те, чим займався колишній віце-прем'єр з гуманітарних питань Микола Томенко, мав би виконувати прес-секретар чи його помічник. За весь час його роботи не було вироблено жодного стратегічного рішення в галузі культури, освіти. Натомість ходили на ковзанку, в театр, кожен день виступали по телебаченню. А коли ж було працювати?
Та найбільша помилка нової влади - не було вироблено стратегічної моделі розвитку держави. Часто насамперед вирішувалися тактичні чи навіть особисті питання.


- Як ви ставитеся до недавньої відставки Кабміну?
- Це ганебна політична метушня. І дуже добра нагода побачити, хто є хто. Останні події в парламенті продемонстрували справжнє обличчя багатьох політиків. Коли бажання помститися затьмарює розум - тут важко коментувати.
Ми також побачили, що в майбутній Верховній Раді може скластися досить небезпечна конфігурація. Нині Тимошенко ходить у парі з есдеками, комуністами, регіоналами. Якщо вона зробила це зараз, то де гарантія, що після виборів не буде шукати домовленості з Януковичем? Звучать виправдання: мовляв, то була ситуативна коаліція. Але ж справу зроблено. Коли Тимошенко підтримали комуністи та Медведчук із Кравчуком, їй варто було замислитися - чи справді вона чинить так, як треба. Єднання помаранчевих з опозицією в цьому контексті протиприродне.


- Тимошенко виправдовує свої дії помилкою влади в укладенні газової угоди з Росією.
- Уряд зумів зупинити важку кризу. Сьогодні в оселях українців тепло. А ми що - хотіли, щоб люди мерзли? Безперечно, це тактичний виграш української влади. По-перше, ми не зламалися. Довели, що можемо відстоювати власну позицію. По-друге, виграли час. А тепер слід енергійно шукати альтернативні шляхи розв'язання цієї ситуації. Та думаю, варто було все ж таки звернутися до Стокгольмського суду. Гадаю, це не пізно зробити й нині.


- Якою ви бачите ситуацію в освітній галузі?
- Новій українській владі вдалося перелякати деяких ректорів вузів так, що вони практично перестали брати хабарі і тепер ходять похнюплені. Хоча кардинально питання з корупцією поки не вирішено. Це - соціальна й психологічна проблема, яку важко викорінити одноразовими заходами.
З іншого боку, зменшився тиск влади на керівників вищих навчальних закладів. Представники влади все більше звертаються за порадами. Наприклад, я не погоджуюся з деякими поглядами нашого міністра освіти та науки Станіслава Ніколаєнка. Але це єдиний міністр, який одразу після свого призначення зателефонував мені, прийшов і слухав мої думки протягом кількох годин.
Шкода, що деякі обіцянки влада дає, але не виконує. З президентом обговорювалося питання автономії університетів - він сказав, щоб готували проект указу. Консорціум, у який входить вісім різних університетів України, створив такий документ. Але питання досі в повітрі. Чиновницьке затягування рішень - оце у нас перебуває на найвищому рівні.


- Рівень освіти в Україні був і залишається доволі високий. Але чому це не трансформується у високий рівень життя?
- Найбільший недолік в освіті сучасної молоді - ставка на вузьку спеціалізацію. Існує й низка глобальніших проблем. Дуже багато професіоналів виїхало за кордон. Я маю на увазі не тих, хто миє вікна та доглядає за старими людьми в Іспанії чи Португалії, а наш інтелект. Завданням державної політики мало б бути повернення нашого розуму з-за кордону. Мені особисто вдалося повернути в академію трьох таких людей. І це дуже надихає в роботі.
Друга проблема - виїхало чимало активних, динамічних людей, які створюють настрої в суспільстві, задають ритм перетворень. Достатньої кількості молоді на зміну поки що не підросло. їх треба плекати ще років десять.
Нарешті, у нас немає справжнього українського бюрократа. Не того, хто просто володіє українською мовою, а має в цьому природну потребу. Не професіонала старої підготовки, який нічого не вирішує без презентованої пляшки, а людини нової формації.
Але підростає молоде талановите покоління. Серед них вже є енергійні менеджери, бізнесмени, перспективні вчені, митці. І революцію також зробила не влада, а молоді люди, хоча ця теза не подобається багатьом моїм друзям-політикам. Саме критична маса молоді створила Майдан.


- Ви казали про вузьку спеціалізацію. Та хіба сучасна людина для досягнення життєвого успіху має володіти багатьма спеціальностями?
- Ні. Але вона має вміти перейти від одного виду діяльності до іншого, якщо того потребує ринок. У розвиненій ринковій країні людина за життя змінює чотири-п'ять спеціальностей.
У мене є один знайомий бізнесмен та меценат. Спочатку він володів психіатричними лікарнями в Америці, потім їх продав і зайнявся готельним бізнесом в Україні. Далі відкрив птахоферму в Полтавській області, після чого став співзаснов-ником одного з банків.
Тобто на якомусь етапі він бачить, що ринок не потребує його послуг, і швидко змінює напрям. Звісно, якщо я вчився на слюсаря, то космонавтом вже не стану. Але можу працювати котельником чи сантехніком.


- Багато говориться про середній клас, який є головним суспільним прошарком у демократичних країнах. У сьогоднішній Україні він спроможний виконувати схожу роль, до чого закликає "Віче" та деякі інші сили?
- На середній клас орієнтуватися потрібно. Особливо зважаючи на те, що революція засвідчила його вагу в Україні. Але, наприклад, лідер "Віче" Інна Богословська належить до тих політиків, які активізуються тільки на виборах. Я не дивуюся, що Команда озимого покоління з такими шаленими фінансовими вливаннями програла минулого разу. Пам'ятаю, у березні 2002 року мене запросили на нічний прямий ефір на один з українських каналів. Саме мали оголошувати результати виборів. Нас із Валерієм Хорошковським (лідер Команди озимого покоління. - "ГПУ") гримували в сусідніх кріслах. Коли йому зателефонували на мобільний і повідомили про результати виборів, крізь грим було видно, що він став білий як стіна. Вибори сприймалися як одноразова дія. Ставка на середній клас Богословської - це політична акція, а не процес творення середнього класу.


- Як ви вважаєте, коли в Україні нарешті сформується справжнє громадянське суспільство?
- Недавно у мене була досить цікава зустріч. Прийшла людина від Рината Ахметова і запрошувала увійти до правління благодійного фонду "Розвиток України". Створення такого фонду - цікавий поворот у свідомості Ахметова. Тепер він зрозумів, що йому потрібна підтримка суспільства. І потрібен такий, як Брюховецький, що перебуває в опозиції до сили, яку він підтримує. А це вже справжній вияв громадянського суспільства, коли протилежні сили мають співпрацювати.
Інший приклад. На одній зустрічі в Америці я став свідком гострої дискусії між обвинуваченим у злочині та адвокатом. Кожен доводив свою правоту з піною на губах. А потім раптом оголосили перерву на каву. Ну, думаю, зараз битимуть один одному морди. Але вони налили спокійно каву і почали розмовляти про футбол. Це і є громадянське суспільство. І в нас воно буде тільки тоді, коли наша, ще радянська, нетерплячка довести свою правоту не заважатиме розмовляти про футбол.


Світлана СЛАБІНСЬКА,

"Газета по-українськи", 20 січня 2006 р. (№8).

© 2012-2024 Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Сковороди 2, Київ 04070, Україна