Українська мова і я

"Було б дивно і прикро, якби українці виявилися першими (чи одними з перших), хто зрікся рідної мови..." Закінчилась весняна сесія. Є час на роздуми і конструктивне обговорення...

Адміністрація НаУКМА стурбована фактом "латинізації" української мови  і звертається до могилянців з відкритим листом та пропозицією до конструктивного обговорення проблеми на форумі

11 квітня 2006 р.
                                                                                На обговорення

                             Відкритий лист студентам Могилянки

       Звернутися до вас, студентської могилянської громади, нас змушує тривога за українську мову і її повноцінне функціонування. Прикро, але факт: українська мова в Україні “латинізується”. Вона звучить в аудиторіях та класах, але все рідше – в коридорах, на вулицях, у місцях відпочинку молоді. Сфера її побутування в студентському середовищі звужується, як шагренева шкура, - і чи варто втішатися тим, що в Могилянці справи трохи кращі, ніж в інших університетах столиці?
      За даними останнього перепису населення 10 відсотків українців визнали своєю рідною мовою російську. Якщо така тенденція наростатиме, то в недалекій перспективі українську мову наздожене гамлетівське питання: “Бути чи не бути?” Відповідь на нього – це випробування для нації. Було б дивно  і прикро, якби українці виявилися першими (чи одними з перших), хто зрікся рідної мови.
       Коли частина з вас у спілкуванні з ровесниками переходить на російську, то таким чином volens-nolens відбувається закріплення тієї великої несправедливості й кривди, яка була завдана українській мові протягом віків. Петро І, Катерина ІІ, міністр Валуєв, Столипін, Струве, Сталін, Суслов, Маланчук можуть з того світу аплодувати: “Ну що – чия взяла?” А з ними аплодуватимуть і сучасні жириновські, яким так само хочеться, щоб від української мови залишився хіба що акцент.
       Українська мова – репресована мова. Її забороняли, витісняли, за неї розстрілювали або ж відправляли в табори. Чи можна забувати про це, тим паче – багатомовним студентам Києво-Могилянської академії? Щось подібне було в історії чехів, - але вони вистояли, не піддалися онімеченню. Русифікували поляків, - проте й вони зберегли себе. А євреї взагалі зуміли відродити свою мову з майже цілковитого небуття!
        Ми теж неубієнна нація. Це засвідчено історією. Нас могло вже не бути, але ми є. Всупереч нищенню, заборонам й асиміляції. Як одну з найбільших коштовностей нам передано й нашу мову. Бережімо й розвиваймо її. Спілкуймося нею повсюди і повсякчас. Знаймо, що її майбутнє залежить від кожного з нас, від нашої гордості, любові й відповідальності. І хай не покидає кожного з нас голос внутрішнього імперативу: “Якщо не я, то хто?”