Новини

Володимир Моренець: «Ви хотіли найкращого університету? Ми ним є»

В.о. президента НаУКМА розповідає про Могилянку

 

Києво-Могилянська академія має найвищий з можливих у країні офіційний статус – не лише національного, а й дослідницького університету.

Ми – в числі 14 вищих навчальних закладів, визнаних дослідницькими, обрані з-поміж усіх національних університетів України. Це означає, що статус Києво-Могилянської академії за всіма параметрами належить до найвищого, ІV-го, рівня акредитації – Національний дослідницький університет.

Статус дослідницького в перспективі дає особливу підтримку науковим дослідженням, що проводяться в університеті. Вчена Рада НаУКМА має право визнавати кандидатські та докторські дипломи. Для бакалаврів це означає значну вибірковість навчальних планів, модерність пропонованих їм навчальних програм, відкритість цих програм у світовий науково-дослідний простір. Крім того, це дає нам можливість на свій розсуд розвивати ІІ-й, магістерський, та ІІІ-й, докторський, рівні освіти. Докторські студії ми вже давно активно впроваджуємо.

 

У Могилянку треба хотіти йти.

Могилянку треба обирати свідомою. Треба розуміти, що ваші бажання, прагнення, мрії, з якими ви приходите в Могилянку, не менш важливі для нас, ніж ваше бажання мати диплом. Себто, ми завжди шукали і відбирали активного студента, який самотвориться в університеті, який себе добудовує у ці найкращі молоді роки і який своїм фактом становлення вільної творчої особистості є тим, в ім’я чого Могилянка існує. Вона існує не для того, щоб опинитися у якихось рейтингах, а для того, щоб звідси виходили будівники держави, громадяни, чесні люди, прекрасні фахівці, які широко і глибоко розуміють сучасний світ, які вміють знайти своє місце в ньому і своєю успішністю свідчити про успішність держави.

 

Для нас глибоко небайдужий морально-етичний профіль, світогляд нашого майбутнього студента.

Ми шукаємо патріотів, державотворців, громадян, людей, які розуміють своє добро через «І»: «насамперед державі – і собі» – це ті, кого ми шукаємо. І ми сприятимемо становленню такої молодої людини як самостійної творчої особистості.

 

Атмосфера Могилянки – це атмосфера толерантності, колегіального рушення і дії, взаємотворення.

Ми всі тут зібрані не навколо посад, а навколо справи. У спільній справі ми виконуємо свої ролі, свої функції, свої завдання. Це західна парадигма, яка дуже мені імпонує. Нас зібрала справа. Тут не стільки працює ієрархія, скільки досвід і знання.

Це атмосфера свободи, де можна пропонувати, перевіряти, шукати, вона протистоїть інертності і заданості. Це атмосфера творчої бентеги і наснаги. Вона мусить зберігатися. Як і кожний стан, вона має свої ризики і свої мінуси, але у кожному разі це щось, що категорично протистоїть оспалому болоту.

 

Для мене імовірним символом Могилянки є образ нашого студентства і викладацтва, в тому числі і старого викладацтва, під час Помаранчевої революції і Революції гідності.

Могилянка для мене – це образ нашого рушення і нашої моглянської спільноти, яка не сиділа на печі і не належала до «диванної сотні», а реально ризикувала всім. Оця здатність ризикнути всім в ім’я своїх ідеалів – це і є втілення того, чим є Могилянка на карті світу.

 

Хто шукає легкого життя – до нас іти не треба.

Хто думає, як здобути диплом, а не знання – це не до нас. Є достатньо вишів, куди можна піти по папірчик і далі шукати собі пристановища у житті. Хто шукає знань, розвитку, формування, становлення, хто чує в собі цю силу, хто є впевненим у собі, хто має гуманістичну віру у свій народ, свою країну – приходьте до нас.

 

На бакалаврському рівні я закликаю всіх вчитися дома, в Україні, а не за кордоном. А якщо в Україні – то у нас.

Я б сказав так: бакалаврська освіта в кращій десятці вишів України приблизно однакова. У нас вона ліпша, через те, що у нас є дуже сильні компоненти англійської мови і відкритості в світ. Тут ми надаємо найкращі можливості. Більше того, бакалаврська освіта у Польщі, Німеччині, Англії, Франції і в Києво-Могилянській академії приблизно однакова. Немає категоричної різниці. Бакалаврат не є таким заглибленим у наукову сферу рівнем університетських знань, щоб дуже сильно відрізнятися. Магістерка відкриває горизонти експериментальні, наукові – це добрий досвід, який треба здобувати. Цей досвід можна і в світі пошукати. Особливо, коли йдеться про напрями, яких поки що немає в Україні – комп’ютерна біологія, приміром. Але ці напрями мають проявлятися на магістерському рівні. В17 років молода людина ще не усталена. Кидати її в чуже середовище – значне психологічне випробовування, а інколи навіть травма. Це ще недостановлений громадянин, а вже викинутий на багатші села і ми чи й побачимо його назад? Я проти цього, бо не бачу тут ні гуманістичного резону, ні фахового. Можна закінчити бакалаврат вдома, а потім поїхати на 2 роки, постажуватися за кордоном, зрозуміти, де краще бути. Громадянином можна бути не тільки у вітчизні, можна і в США бути прекрасним громадянином, дбати, руку простягати, підтримувати зв’язки, славити свою вітчизну. Але все це пізніше видно, коли людина доросліша. Свобода за філософським визначенням – це імовірність ще більшої свободи. Диплом Могилянки означає, що перед молодою людиною відкривається ще більше світу.

 

Тотального визнання дипломів однієї держави іншою не існує.

Часто думають, що є якась державна печатка, яка засвідчує, що цей диплом визнається, приміром, у Франції. Ні, це не так. Якщо наших випускників бакалаврату беруть на магістерські програми до університетів Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Великобританії, отже, наш диплом цим самим визнається всіма цими університетами. Якщо наших магістрів беруть на докторські програми на Заході чи у Північній Америці – цим самим наш магістерський диплом визнається у цих країнах. У Могилянці таких прикладів дуже багато. Через це ми сміливо твердимо, що бакалаврський та магістерський дипломи Києво-Могилянської академії визнаються у провідних університетах Європи і світу. Якщо наших випускників докторських програм запрошують на роботу, тим самим визнається докторський диплом. Це і є визнання дипломів.

 

Могилянка не є трампліном для стрибка за кордон.

Ми хочемо, щоб наші діти налилися соком у власній вітчизні, щоб кровотоки не були порушені. Бакалаврат мусить бути в Україні. Магістерка, або якийсь її епізод, бажано закінчити за кордоном. Людина мусить їздити, бачити світ. Українська людина повинна мати широкий обрій. Вона повинна відрізнятися від того нещасного, загнаного мого співвітчизника на сході України, котрий більше ніж російську телевізійну програму нічого в житті не бачив, не виїздив, не знає, що таке Будапешт, що таке Париж, не бачив Мадриду, не знає, що таке Нідерланди, наскільки піклування про людину лежить в основі урбаністики Нью-Йорка. Варто побачити, як виглядає прекрасний простір Європи, наскільки він обжитий, обдиханий людською турботою і піклуванням про людину. Треба бачити, як у світі взагалі виглядають ті високі матерії і тези щодо турботи про людину, якими спекулюють всі на світі – від комуністів до сьогоднішніх ідеологів “русского мира”. Це брехня, що в Росії хтось турбується про людину. Треба поїхати і подивитися, що в США не приймають жодної будівлі, якщо вона не обладнана спеціальними під’їздами для людей з обмеженими можливостями. Ідеш по місту і раптом помічаєш, що це місто – для людей, а не для президентських кортежів. Щоб побачити це і зрозуміти, що гасло – це гасло, а реальність є реальність, молода людина мусить їздити. Я всіляко заохочую приходити до Могилянки через те, що в нас студенти самостійно знаходять можливості стажування, навчання за кордоном, і така можливість гарантована всім.

 

Остаточною метою і місією Могилянки є примноження розумної, освіченої, творчої молоді в Україні.

Ми зараз дуже тішимося, що в уряді, в парламенті з’являється багато наших випускників. Це те, про що говорив перший президент Могилянки В`ячеслав Брюховецький: треба виховати покоління, яке зрозуміє смисл життя в будівництві свого дому. «В своєму домі своя правда, і сила, і воля», – говорив Тарас Шевченко. Я поїздив достатньо і розумію, що хочеться мандрувати, їздити світом, пізнавати нове, але я пригадую слова Сковороди, який теж походив багацько і дійшов такої думки: «Не бий ноги, не муч серце – небо, сонце і зорі скрізь однакові». Якби мені зараз запропонували тривалу працю за кордоном, я б відмовився. Зверніть увагу, як багато далекоглядних і розумних наших співвітчизників-українців повертаються в сучасну Україну. За кордоном життя спокійне, розплановане, усталене і передбачуване. У нас молода людина може зробити стрімку кар’єру, на неї чекає багато несподіванок і цікаве життя.

 

Сьогоднішнє могилянське студенство дало величезний приклад українському студенству, що можна не боятися.

Людям потрібен такий приклад, щоб бачити, що вони можуть здійснити. Це і є та клична роль, яку ми виконуємо. Звичайно, це незахищеність, життя на перехресті, на вістрі експерименту, тут є свої негативи. Людина в собі носить і рай, і пекло. Могилянці дають приклад буття по стороні освітленій, незатемненій. І ми не розкошуємо, не гарантували себе на все життя, що ми будемо хорошими. Щоб бути справжньою людиною, треба реп’яхи і чорноту з себе зривати щоденно, ні секунди не лишатися в затінку самоомани, похвальби, бо й не помітиш, як з білого й пухнастого перетворишся на картату паскуду. Це повсякчасне зусилля, і ми в ньому є.

© 2012-2019 Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Сковороди 2, Київ 04070, Україна
OSense O-Sense