Новини

Ен Еплбаум: Українці не задоволені своєю революцією. Можливо, вони мають слушність

 

Ен Еплбаум – відома журналістка, письменниця та дослідниця, віднедавна – Почесний доктор НаУКМА. Нещодавно вона відвідала Київ на запрошення Києво-Могилянської академії, щоб взяти участь у Благодійному вечорі НаУКМА, зустрітися зі студентами Могилянки та презентувати в Україні свою нову книгу «Червоний Голод: Війна Сталіна з Україною».

 

Її нова стаття Ukrainians are unsatisfied with their revolution. Maybe they’re right, опублікована The Washington Post, присвячена наслідкам Революції Гідності та війни на Сході.

В оригіналі статтю можна прочитати за посиланням.

 

 

Минулого вівторка пройшла четверта річниця початку демонстрації, що перетворилась у революцію в Україні. Щоб відзначити подію, Президент України Петро Порошенко відвідав Майдан - центральну площу, де у період з кінця 2013 до початку 2014 років відбувались основні драматичні події. Разом із прем’єр-міністром та спікером Парламенту, вони з дружиною поклали квіти біля пам’ятника численним жертвам, вбитим поліцейськими снайперами у розпал революції, одразу перед тим як попередник Порошенка втік з країни. З того часу ще багато тисяч людей загинули у боротьбі за Схід.

 

Я була у Києві того ранку і не могла не відзначити подію ще й тому, що поява Президента спричинила неймовірний дорожній затор у центрі міста. Зустріч мала бути перенесена зі зміною локації. Я почула кілька гучних скарг, що передусім було гарною новиною. У 2014-му багато хто боявся, що російське вторгнення, що слідувало за революцією на Майдані, закінчиться окупацією Києва. Замість цього, столиця України у 2017-му має дуже-дуже поганий дорожній рух. Це значно кращий варіант. Незрівнянно кращий. Звичайно, якщо ви не водій автобуса, у цьому випадку ситуація катастрофічна.

 

Можливо це банальний приклад, але наразі будь-які розмови про Україну виглядають так само. У рамках 10-ти хвилин ти чуєш велике розмаїття поглядів: від оптимізму, песимізму та гордості за революцію до гніву на речі, що не працюють. Оцінка залежить від того, хто говорить і, що важливіше, якими були очікування людини чотири роки тому. У своїй новій книзі «Ніч України», Мерсі Шор описала як революція Майдану суттєво змінила життя багатьох її учасників. Неочікувано вимушені приймати екзистенційні рішення, прості українці ризикували своїм життям, протестуючи проти дій несправедливого уряду, проти корупції та автократії , домагаючись змін, «Європейського» майбутнього.

 

«Лайки» у Фейсбук не рахуються!» було оригінальним слоганом протесту. У наступні місяці декотрі визвались добровольцями у боротьбі проти російського вторгнення – щоб зібрати гроші для солдат та обладнання. Це був момент, описаний як «кінець байдужості». І це пояснює, чому чотири роки потому так багато тих, хто прийшов в уряд, приєднався до парламенту чи агітував за зміни у країні, розчаровані.

 

Щоб прояснити ситуацію: сьогодні українські лідери досягли більше за останні чотири роки, ніж всі попередні пост-радянські лідери більш ніж за двадцять років. За головування Порошенка країна пережила закони та банківські реформи, реформу системи охорони здоров’я і, що особливо суперечливо, реформу газового сектору (газовий сектор дотепер був одним з найголовніших джерел корупції). Країна запровадила славнозвісну електронну систему поставок, що також розроблялась з метою ліквідації корупції.

 

Після довгого катастрофічного спаду, нарешті відчутний підйом з високою активністю у технічній галузі. Є спроби радикально змінити систему вищої освіти. У Києво-Могилянській Академії, старовинному університеті, відновленому у 1991 році, студенти вивчають всі предмети: від комп’ютерних наук до історії та фінансів. Я запитала ректора, який відсоток студентів розмовляє англійською. «Всі» - відповів він.

 

Ці зміни набирають обертів, не зважаючи на фон триваючого конфлікту, що, здається, з часом стає все дивнішим і болючішим. Лише цього тижня відбувся державний переворот у так званій “ЛНР”, підготовлений Росією. Серія містичних нападів та тисячі кібератак на все - від приватних компаній до громадських електромереж, також є проявами гібридної війни. Вигнані українські олігархи спонсорують інформаційні компанії проти уряду як зсередини, так і за межами країни.

 

Проте, антикорупційні активісти та опозиційні політики не задоволені ні переліком досягнень, ні аргументами, що надзвичайні обставини перешкоджають швидшим змінам. Вони хочуть, щоб їхні лідери гучніше та чіткіше порвали зі своїм минулим. Вони вимагають антикорупційні установи, які доводять до дійсних засуджень. Вони вимагають кінця ворожнечі між різними правоохоронними агенціями. Вони скаржаться, що внутрішня поліція, слідуючи поганим звичкам, досі турбує опонентів. «Багато речей розпочато, - сказав мені один з парламентарів. - Але у нас немає відчуття, що вони безповоротні». Можливо, це покоління українських реформаторів нетерпляче, але можливо, вони мають на це право. Якщо ти змінив усе своє життя заради країни, тоді не дивно зажадати, щоб твоя країна також повністю змінилась.  

© 2012-2019 Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Сковороди 2, Київ 04070, Україна
OSense O-Sense