Могилянські науковиці стали співавторами серії

 

Нещодавно, наукова праця «Coping Mechanisms of Ukrainian Patients: Bribes, Gifts, Donations, and Connections» Phd, доцента, викладачки Школи охорони здоров’я, випускниці НаУКМА Тетяни Степурко та випускниці Школи охорони здоров’я НаУКМА, PhD студентки Талліннського технологічного університету Олени Левенець, написана у співавторстві з професором, Почесним професором НаУКМА Вімом Гроотом та докторкою Міленою Павловою була опублікована у черговому випуску «Governance Beyond the Law. The Immoral, The Illegal, The Criminal» серії «International Political Economy»  видання Palgrave Macmillan.

 

Ми розпитали у пані Тетяни Степурко деталі про тему «копінг стратегій», особливості роботи та вимоги до авторів у виданні Palgrave Macmillan, плани наукової роботи та перспективи для українських науковців у галузі охорони здоров’я.

 

Тетяна Степурко – у 2006 році здобула кваліфікацію «магістр соціології» у НаУКМА. У 2013 р. захистила PhD дисертацію на тему «Неформальні платежі пацієнтів в країнах Центральної та Східної Європи» в Маастрихтському університеті (Нідерланди). Також є випускницею Докторської програми Києво-Могилянської академії «Управління в охороні здоров’я». Викладачка Школи охорони здоров’я НаУКМА, керівниця магістерських та докторських проектів, авторка численних наукових публікацій.

 

Чи можете детальніше розповісти про тематику розділу над яким Ви працювали?

Розділ, над яким ми працювали, стосується особливостей звернення за медичною допомогою в Україні. Попередні, в тому числі наші, дослідження ілюструють та аналізують бар’єри, які існували в українській системі охорони здоров’я . Особливу увагу в попередніх дослідженнях ми звертали на те, що неформальні платежі пацієнтів (або іншими словами, хабарі та подяки) є дуже розповсюдженими при споживанні медичної допомоги в Україні та в деяких країнах Центральної та Східної Європи.

Власне, неформальні платежі пацієнтів сприймаються більшістю українців як прояв подяки, хоча насправді «подяка» є оплатою за певні атрибути (характеристики) допомоги. Купівля адекватнішої «обгортки» медичної допомоги, відповідно до власних уявлень про послугу. Існування неформальних платежів має негативний вплив на систему охорони здоров’я, включаючи ефективність використання ресурсів, нерівність в споживанні допомоги та підрив довіри до надавачів допомоги. Проте все одно, надання медичної допомоги має слабкі місця (якість, доступ до послуг) і в деяких країнах, в тому числі в Україні, люди прагнуть різними способами на індивідуальному рівні, використовуючи «подяки» та «зв’язки», а не через державу та її політики, «покращити» медичну допомогу для себе. Така ситуація поглиблювалася і погіршувалася з початку 1990х аж до 2018, коли Уряд України почав втілювати нові політики фінансування медичної допомоги.

Після досить глибокого вивчення неформальних платежів пацієнтів в Україні та сусідніх країнах, мені стало цікаво підсумувати інші «копінг стратегії» людей. Копінг стратегії – це способи, які використовують люди, для того, щоб «знайти вихід» із складної ситуації. Найчастіше цей термін використовується в психології, але з огляду на схожі – мало усвідомлені та різноманітні підходи до «вирішення ситуації», ми використовуємо «копінг стратегії» і при вивченні поведінки споживачів медичної допомоги у відповідь на існуючі бар’єри. Так, з фокус-групових інтерв’ю стало зрозуміло, що не лише гроші чи «подарунки» допомагають людям отримувати доступ до медичної допомоги. Мова йде про зв’язки, які можуть «відкрити частину дверей», але також і про символічний капітал – тобто більша обізнаність щодо «правил гри» (часто більш освічених) сприяє усуненню наявних бар’єрів. Наприклад, лікар пропонує вагітній зробити додаткове УЗІ (що звісно найчастіше потребує оплати), а вагітна жінка у відповідь звертається до Наказу Міністерства охорони здоров’я (знання – символічний капітал), в якому йдеться про призначення додаткового УЗІ лише в окремо узятих випадках.

Тож в даному розділі книги ми описуємо різноманітні «проблемні місця» при споживанні медичної допомоги в Україні, й відповідно, засоби, якими користуються люди, коли потребують медичної допомоги. Для виявлення різноманіття копінг стратегій, які використовують люди, ми використовували дані з фокус-групових дискусій, зібраних в рамках проектів з платежів пацієнтів (в 2009 році) та з гендерних особливостей споживання медичної допомоги (2013 рік). Незважаючи на різні тематики досліджень, люди за одним патерном розповідають про дуже схожі стратегії: самолікування як спосіб зекономити на медичній допомозі та як результат недовіри лікарю, не-прихильність до лікування через знову ж таки недовіру до лікаря, використання «зв’язків» для забезпечення «більш ефективної» медичної допомоги.

 

Як давно Ви долучилися до роботи? Чому редактори звернулись до Вас?

Ця книга та глава зокрема є результатом моєї тривалої співпраці з європейськими науковцями. Редактором та ініціатором книги є Абель Полесе, з яким ми знайомі й співпрацюємо останні вісім років. Абель – освітянин та науковець, який займається тематикою неформальної економіки, працює в університетах Таллінна, Дубліна тощо. Через спільну наукову тематику (неформальні практики та платежі) ми регулярно зустрічаємося на конференціях, залучаємо одне одного в спільні проекти, обмінюємося поглядами, готуємо спільні публікації та співкеруємо дисертаціями. На рахунку Абеля вже є декілька десяток книжок (колективних монографій, як прийнято називати такі видання в Україні). Щоразу, коли Абель з колегами планує нову книгу, пов’язану з неформальною економікою, він також звертається і до мене, оскільки знає, що може знайти свіжий та якісний доробок.

Щодо власне своєї глави, то я її готувала з випускницею Школи охорони здоров’я - Оленою Левенець, з якою ми маємо дуже схожі дослідницькі інтереси. Так, Оленина магістерська робота про неформальні платежі в пологових будинках Києва була опублікована в міжнародному журналі. З 2015 року Олена стала PhD студенткою Талліннського технологічного університету, а я й Абель – її науковими співкерівниками. Решта співавторів глави – наукові керівники моєї PhD дисертації з Маастрихтського університету, яким завжди цікаво працювати над спільними публікаціями й слідкувати за розвитком політик охорони здоров’я в Україні.

Я надзвичайно пишаюся тим, що з магістерської програми «Менеджмент в охороні здоров’я» Києво-Могилянської академії випускаються майбутні дослідники послуг охорони здоров’я, які далі обирають науковий шлях і більше того, чудово вписуються і знаходять своє місце в науковій мережі наукового керівника. Зростання студентів магістерської програми та їхнє перетворення на потужних науковців та освітян, додає змісту та натхнення моїй освітянсько-науковій роботі. Більше того, відкритість європейських колег, таких як мої наукові керівники проф.Віма Гроота (також Почесний професор НаУКМА) та докторки Мілени Павлової, та їхній вклад в розвиток наукового потенціалу України, є значним стимулом до реалізації досліджень на високому рівні й в Україні.

 

Яка сфера Ваших наукових зацікавлень і над чим працюєте зараз?

Після того, як я захистила PhD дисертацію з неформальних платежів, я продовжую працювати в напрямку неформальних практик в охороні здоров’я разом зі своїми PhD студентами. Наприклад, вже майже побачила світ стаття Олени Левенець та її наукових керівників про копінг стратегії українських онкохворих пацієнтів та їхніх родин (в журналі International Jounral of Health Policy and Management).

Окрім залучення в дослідження своїх дисертантів, я протягом останніх декількох років створювала потужне національне дослідження «Індекс здоров’я. Україна», яке фінансується МБФ «Відродження» та виконується КМІСом.

Це лонгітюдне (тобто відбувається декілька хвиль збору даних) кількісне дослідження, репрезентативне на рівні кожної області й на національному рівні. «Індекс здоров’я» є унікальним дослідженням через те, що воно дозволяє відстежувати зміни в системі охорони здоров’я через призму людей, які живуть в Україні. У період реформ цінність таких даних є надзвичайною.

З огляду на свою попередню освіту в соціології та науковий інтерес до охорони здоров’я, медицини та освіти, я надаю перевагу мультисекторальним підходам в дослідженні. Так, у 2014 році ми з Анною Коробчук, тоді студенткою магістерської програми НАУКМА, здійснили дослідження про наукові практики в медичному університеті. На європейських конференціях результати дослідження викликали значний інтерес. Зараз я займаюся дослідженням освітнього простору в українських медичних університетах, в рамках україно-швейцарського проекту «Розвиток медичної освіти». Попередні результати вражаючі і, до того ж, потребують негайних змін як в політиках медичної освіти, так і в організаційній культурі й практиках університетів.

 

Чи можна порівняти роботу над науковою працею у колективі іноземних авторів та подібну практику в Україні?

Насправді мені складно порівнювати, оскільки я маю зовсім невеликий досвід роботи виключно з українськими науковцями. Мабуть, найпомітніша різниця – це якість досліджень. Статті, книги, які виходять в світ у країнах Західної Європи ґрунтуються на більш потужних дослідженнях. Також ставлення та використання результатів досліджень - у західноєвропейських країнах повага, інтерес до досліджень, на мою думку, є вищими й відповідно – використання досліджень при прийнятті рішень чи при розробці політик є більш типовою практикою, аніж у нашому регіоні. Як такий міжнародний досвід допомагає інтегрувати наших науковців у міжнародний контекст?

Насправді я зіткнулася з іншою стороною процесу – як інтегрувати свої знання та навички, здебільшого набуті в Нідерландах під час написання дисертації, в український контекст. Іноді – особливо під час комунікації результатів дослідження – це буває проблематично. За моїми спостереженнями, здебільшого європейські науковці, з якими я співпрацюю, мають інший контекст (більш конкурентний), що формує досить високі вимоги як до науковця, так і до досліджень. Також є суворі політики академічної доброчесності та виклики репутації, якщо якість дослідження не відповідає кодексу доброчесності науковця. Так, нещодавно, була здивована прямотою та відкритістю діалогу двох нідерландських науковців: мій науковий керівник (один з цих науковців) звинувачував у своїй колонці в газеті іншого науковця в плагіаті під час написання звіту й закликав університет, в якому працює другий науковець, й відповідну етичну комісію «вжити заходів». У відповідь, науковець надав свої аргументи й не погоджувався з висновком професора. Цей діалог відбувався в одному з онлайн ЗМІ. Такі критичні зауваження колег-науковців відіграють суттєву роль у підвищенні якості публікацій.

З іншого боку, маючи міжнародний досвід й викладаючи на магістерський програмі, керуючи науковими дослідженнями, мені не виглядає надскладним завданням підготувати «наших» науковців (оскільки в нас навчаються також студенти з Нігерії, Пакистану) до міжнародної наукової кар’єри. Складніше готувати студентів до української наукової кар’єри з огляду на брак відповідних фінансових стимулів, потужної професійної наукової спільноти з нашої тематики й ставленню в суспільстві до наукових досліджень.  

 

© 2012-2021 Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Сковороди 2, Київ 04070, Україна