“Канонізація Галшки Гулевичівни та митрополита Йосифа (Нелюбовича-Тукальського) – лише початок, певна ініціація”: професори НаУКМА Максим Яременко та Сергій Головащенко про канонізацію фундаторки та благодійника КМА

22 листопада 2021 року відбулося чергове засідання Священного Синоду Православної Церкви України, на якому було прийнято рішення про канонізацію засновниці Могилянки Галшки Гулевичівни (Єлизавети Гулевич) та благодійника КМА митрополита Йосифа (Нелюбовича-Тукальського). Це рішення, безумовно, є однією з дуже важливих віх у 406-річній історії КМА, оскільки ці двоє стали першими, кого канонізувала ПЦУ після отримання Томосу.

 

Ми попросили прокоментувати цю непересічну подію професора кафедри філософії та релігієзнавства, д.ф.н. Сергія Головащенка та професора кафедри історії, керівника НДЦ “Спадщина КМА”, д.і.н. Максима Яременка.

 

Сергій Головащенко :

Говоримо про релігійно-символічне значення актів канонізації насамперед тому, що загалом-то церковна історія - це не лише й насамперед не розбудова інституцій, не набирання собі кількості вірних, кількості громад або розбудова численних храмів, монастирів тощо. Це насамперед історія святості. І в релігійному, зокрема у православному, загалі завжди виникатиме питання (після того, як хтось відзвітує про втішну статистику – про кількість громад, храмів, монастирів): «А скільки ж маємо святих – на цей час або за якийсь період?». Тож кожна помісна церква насамперед тримається на своїх святих. Крім загальних, всехристиянських чи всеправославних святих, завжди турбуються про те, щоб були свої, вкорінені у місцеву традицію святі.

 

І Православна Церква України, як ми спостерігаємо, після певного імпульсу та періоду активної розбудови інституцій, вочевидь, об’єктивно потурбувалася про те, щоб і цей найважливіший бік її історії, її статусу, іміджу теж був належним чином відображений.

 

Канонізація Галшки Гулевичівни та митрополита Йосипа – перша після надання відомого Томосу. Тут ми спочатку маємо згадати ось що: оскільки Православна Церква України зберігає свою спадкоємність із Українською Православною Церквою Київського Патріархату, то в принципі це не перша новітня канонізація, пов'язана з Києво-Могилянською академією. Вже був канонізований – як святитель – митрополит Петро Могила. І ось вже тепер після надання Томосу, після постання найновітнішої структури, бачимо дві нові канонізації. Вони, очевидно, покликані встановити символічний зв’язок сьогоднішньої Православної Церкви України з попередньою Київською православною традицією, з традицією історичної Київської митрополії.

 

А які вже персонажі церковної історії для цього будуть підібрані – це вже питання великою мірою політичне, у широкому сенсі. Зокрема, відбуваються пошуки таких постатей, образ яких сьогодні міг би бути найпривабливішим, позитивно поданим, а найголовніше – співзвучним щодо актуальних надій, сподівань, очікувань, прагнень теперішніх вірних.

 

У нашому випадку ми бачимо двох учасників історії Київської митрополії різних часів, один із яких – митрополит Йосип (Нелюбович-Тукальський) – представник вищого духовенства, який дуже багато зробив для відстоювання цілісності й незалежності Київської митрополії в умовах жорстких політичних та церковних суперечок в українських землях. Він був канонізований як святитель. «Лик» (своєрідний ранг) святителя – це святий, який вшановується Церквою або за видатний пастирський провід, або за внесок у поступ інтелектуальний, освітній. В образі новоканонізованого святителя Йосипа скоріше акцентується перше – як співзвучне теперішнім проблемам та потребам Українського Православ'я.

 

А Галшка (Гельжбета) Гулевич канонізована в рангу праведної. Це дуже цікава ситуація, бо «лик» праведного – це такий «ранг» святого, яким удостоюються переважно православні миряни за своє праведне життя. В чому вбачається праведність Галшки? Тут можуть бути взяті до уваги різні моменти, які на сьогодні можуть бути актуальними. Адже образ святого – це завжди сучасний образ, тобто береться якийсь історичний персонаж; обставини його життя нам можуть бути більш або менш відомі. Так чи так вони завжди переосмислюються для того, щоб створити сьогоднішній образ – бо вшанування святого відбувається сьогоднішньою Церквою. Цей образ має бути привабливим.

 

З церковної точки зору образ Галшки Гулевичівни є привабливим насамперед через її відданість православній вірі: вона жила в уніатському середовищі, та все ж таки зберігала вірність своїй традиції. Наступний момент – жертводавство. Мотиви такого жертводавства у різні часи могли бути різними. Найчастіше люди жертвували з релігійних міркувань: задля спасіння власної душі, а також для потреб церковних, для зміцнення православної віри. Нарешті там міг бути ще один шар мотивації, символізації цього діяння. Це турбота про загальну освіту, загальну культуру співвітчизників – як таке собі загальногромадянське зусилля. В постаті Галшки Гулевичівни кілька цих мотивів зійшлося і тепер вони можуть бути сприйняті, як сучасні. Крім того, із знаменитим Галшкиним «фундушом» (тобто пожертвуваним «фондом») пов’язані початки києво-могилянської історії. Ці відомості теж могли спрацювати. Я не можу також виключати канонізацію Галшки як певний церковний сигнал потенційним жертводавцям – сучасним та майбутнім – через демонстрацію та пропагування такого прикладу.

 

Відзначу, що ці канонізації – лише початок, певна ініціація, певна пропозиція вшановувати цих святих. Бо ж врешті-решт має сформуватися народне церковне вшанування, яке обов’язково буде пов’язане з якимись ініціативами, з якимись практиками. Хтось ікону створить, а може, якийсь храм буде побудований і присвячений праведній Єлизаветі чи святителю Йосипу.

 

Відтак, можемо спитати себе: а яке ж значення ця церковна подія може отримати для розбудови Києво-Могилянської академії як сучасного університету? Звісно, з точки зору світської, сучасний університет розбудовується насамперед підвищенням статусу та рівня наукових досліджень, всіляким вдосконаленням матеріально-технічної бази та впровадженням сучасних ефективних освітніх практик. Втім, і церковна канонізація може стати своєрідним імпульсом для зростання, так би мовити, символічного ресурсу теперішньої та майбутньої Могилянки.

 

Так, вшанування праведної Єлизавети може стати імпульсом для формування та зміцнення певної могилянської субкультури з елементами образу святої, які вкорінені як в релігійну свідомість, так і можуть бути вкорінені в свідомість громадянську. Варто сказати, що образ Галшки Гулевичівни досить привабливий для могилянської спільноти. Зокрема, це жіночий образ, який може бути співзвучний образу сучасної студентки Києво-Могилянської академії. Тож, як на мене, симпатично було би мати в Могилянці, скажімо, студентське сестринство імені праведної Галшки, славне своїми традиціями – як у царині соціальних та освітніх ініціатив, так і відоме серед студентів своїми ритуалами, власною естетикою, так би мовити. Це така собі певна жіноча могилянська студентська субкультура – подібна до студентської субкультури із своїми власними ритуалами, що поступово виростає у Могилянці навколо постаті Григорія Сковороди. Портрет або скульптура праведної Галшки на помітному місці можуть, приміром, стати місцем своєрідного студентського паломництва – наприклад, напередодні іспитів – для розради або «на щастя». Це, як відомо, і заспокоює, і концентрує – як обереги, наприклад. Це лише відгомін давніх народних вірувань, але він здатен виконувати важливу терапевтичну функцію у вкрай застресованому студентському повсякденні.

 

Насправді це – щось на кшталт своєрідного громадянського культу – так, не тотожного ортодоксальному церковному вшануванню – але суголосного теперішнім студентським духовно-емоційним та культурно-соціальним потребам. І це може бути не лише жіноча могилянська субкультура, а й спільна: св. Галшка може стати покровительницею, своєрідною символічною заступницею всіх студентів Могилянки. Жіночі образи добре підходять для цього. Можу фантазувати й про те, що, можливо, варто почати формувати власний загальноукраїнський студентський громадянський культ, символом якого буде св. Галшка Гулевичівна. І тоді день вшанування Галшки можна зробити Днем могилянського студента, потім – Днем українського студента.

 

Інший момент розбудови символічного капіталу Могилянки пов’язаний із образом Галшки як жертводавиці для могилянської спільноти. Це можливе створення якогось братства чи клубу жертводавців Києво-Могилянської академії ім. праведної Галшки Гулевичівни. Адже маємо тут справу, як я вже казав, з ідеальним образом жертводавиці для нашої Академії. Бо ж ідеться не просто про матеріальний статок – а про вищі, духовні мотиви пожертви – як пожертви насамперед на загальнозначущу для всієї України справу. Розбудова діяльності такої громадської інституції може включати запровадження фондів, стипендій, грантів, інших проектів, спрямованих на стратегічний розвиток НаУКМА.

 

Не виключаю: можливо проявити й інші моменти розбудови символічного капіталу нашого університету, пов'язані з канонізацією історичної постаті, образ якої вкорінений до могилянської історії. Тож ця церковна подія може бути цікавою для розвитку Києво-Могилянської академії – насамперед своїм значним символічним потенціалом.

 

Максим Яременко:

Насамперед наголошу, що канонізація – це переважно не про минуле, яким цікавляться історики. Це про сучасне і, навіть, майбутнє. Причисленням до лику святих Церква посилає своєрідне повідомлення своїм вірним. Й аналізувати та оцінювати цей акт слід, враховуючи виключно сучасні обставини, безвідносно до відомих історикам фактів. Канонізація – це компетенція насамперед віри і церковної політики, а не науки.

 

Про Галшку Гулевичівну ми знаємо небагато, це не та особа, про яку написано монографію чи чиє зображення відоме нині. Певний час вона жила в Києві. Домінує думка, що Галшка подарувала свою маєтність на Подолі на користь Київського братства та школи у 1615 р. Оригіналу чи оригінального упису цього акту історики ніколи не бачили, а найраніша відома нині копія датується 1760-ми роками. Проте достеменним є дарування цією шляхетною пані своєї непідлеглої магістрату київської нерухомості на користь православного “братства милосердя” і шпиталю для старих та немічних – цей факт і саме такі означення облагодіяних підтверджено вже у королівській грамоті 1629 р. Про те, коли це сталося, у привілеї монарха не йдеться. Згодом Галшка виїхала з Києва, а її подальше життя пов’язане з Луцьком, де вона також відзначилася як благодійниця місцевого братства. Попри твердження про щорічне вшанування шляхтянки як жертводавиці у стінах Академії, на яке можна натрапити у літературі, її ім’я там взагалі не згадували аж до 1760-х рр.

 

Варто зауважити, що в той час, про який ідеться, благочинні діяння шляхетних осіб на користь церковних структур не те що не були рідкістю, а навпаки – звичною практикою. Ба більше, нерідко люди дарували своє майно різним конфесійним структурам, наприклад, одночасно і православним, і католицьким храмам чи монастирям. Тож те, що зробила Галшка Гулевичівна у Києві чи Луцьку, – річ цілком звична. Не має дивувати, що жертвувала саме жінка. Релігійна сфера – це той сегмент, де жінка діє самостійно чи від власного імені набагато раніше, ніж в інших ділянках суспільного життя (тут “емансипація” відбулася чи не найраніше). Надання від імені жінок на користь Церкви відомі на руських теренах ще в Середньовіччі.

 

Насамкінець зверну увагу на ще одну деталь, що, до речі, підтверджує сказане на початку – про канонізацію, як саме сучасне діяння Церкви, а не таку собі історичну комеморативну практику. Невідомо не лише про якісь офіційні спроби причислити цю жінку до сонму друзів та угодників Божих у домодерний час, а й про якесь її несанкціоноване Церквою широке “народне” шанування.

 

Нагадаємо, що приєднання до лику святих Галшки Гулевичівни та митрополита Йосифа (Нелюбовича-Тукальського), за рішенням Священного Синоду Православної Церкви України, вважається першою канонізацією в Православній Церкві України після отримання Томосу.

 

© 2012-2022 Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Сковороди 2, Київ 04070, Україна