Відкрита лекція Германа Ван Ромпея

13 червня перший президент Європейської Ради, почесний професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Герман Ван Ромпей прочитав відкриту лекцію п.н. "Україна - ЄС: у нас так (!) багато спільного". 

 

Ця лекція стала своєрідним вступом до нового курсу "Європейські студії", що відкривається 2022 року спільно НаУКМА та Католицьким університетом Лювену (Бельгія).

Президент Ван Ромпей є також професором Лювенського університету.

Лекція присвячена геополітичним питанням, включно з осмисленням Революції Гідності, яку президент Ван Ромпей бачив особисто під час приїзду до Києва у 2014 році, теперішньої війни, яку веде український народ за незалежність від Росії, та європейської інтеграції України. Також важливо, що новий почесний професор НаУКМА фактично став архітектором тексту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Ми чекаємо на професора Ван Ромпея в Києві 1 жовтня цього року.

 

Подаємо нижче переклад цієї лекції пана Ромпея:

Для мене особлива честь стати почесним доктором Національного університету «Києво-Могилянська академія». Сьогодні усіх нас об’єднала трагедія війни. Так виходить, що кожна моя зустріч з Україною якоюсь мірою трагічна. У 2009 році як голова бельгійського парламенту я був у Києві на вшануванні пам’яті Голодомору. У Західній Європі надто мало відомо про вбивство голодом мільйонів людей. Ті, хто знають про ці події, сьогодні по-іншому дивляться на війну. Три роки по тому, коли я повернувся в Україну вже як голова Європейської ради глав держав та урядів, щоб працювати над Угодою про асоціацію між ЄС та Україною, ми ще не знали, що станеться у 2013 і 2014 роках на Майдані та на сході країни. Але уже з літа 2013 року було зрозуміло, що Росія виступає проти європейського майбутнього вашої країни не менш рішуче, ніж проти її членства в НАТО. Це призвело до трагічної загибелі понад сотні людей на Майдані та 13 000 на Сході – навіть не кажучи про все, що сталося після фатальної дати 24 лютого 2022 року. Сподіваюся, що одного дня ця трагедія залишиться позаду, і ми побачимося знов у вільній, об’єднаній, процвітаючій та демократичній Україні, тісно пов’язаній з Європейським Союзом.

 

Євросоюз і ваша країна об’єднані не ворожістю до Росії, а близькістю до тої спільноти цінностей, якою є Союз. Найтіснішим зв’язком між народами є не інтереси, а цінності – хоча зрозуміло, що Угода про асоціацію була в інтересах України, як, безперечно, і Зона вільної торгівлі. Зв'язок цінностей є міцнішим, ніж просто економічні інтереси. Інтереси приходять і йдуть, але цінності залишаються. Коли ж мова заходить про цінності, то першою з них є людяність, цінність кожного людського життя. Людина – це не мільйон, поділений на мільйон. Це єдність, що приховує в собі унікальність кожної людської особистості. Війна зводить людей до об’єктів, які необхідно знищити. Війна, яку веде путінська Росія, порушує всі принципи гуманності. Україна для них – не держава, а українці – не брати, а вороги, яких треба вбивати. Поряд із миром і людяністю, демократія, соціальна ринкова економіка, справедливий розподіл доходів і багатства та верховенство права є основними стовпами держави та спільноти. Натомість, авторитаризм, свавілля та олігархія є протилежністю суспільства, про яке ми мріємо і яке ми любимо.

 

Знаю, що багато хто з вас уже замислюються про те, якою буде ваша країна після війни, коли ви прокинетесь у суверенній і єдиній країні. Так і під час Другої світової дехто вже починав думати, як відбудувати Європу після перемоги над Гітлером. Вони уявляли нове суспільство, засноване на процвітанні та добробуті для всіх, сильній політичній демократії та об’єднаній Європі. Ця утопія була здійснена. Звісно, попереду ще багато трудів, і сьогодні шириться певне розчарування, але все ж нам вдалося створити нову спільноту європейських націй, якої досі не знала історія. Україна має мріяти і працювати для оновлення держави. Тоді страждання і смерть багатьох будуть мати смисл, якою б безглуздою не була ця війна сама по собі. «Щоб ці мертві не загинули даремно», як сказав президент Лінкольн у Геттісберзі в розпал громадянської війни 160 років тому. Мрія не обов’язково повинна бути утопією. Мрії можуть збуватися, навіть якщо сьогодні ви живете у кошмарі.

 

Європейський Союз і Захід загалом допоможуть вашій країні підвестися з нинішніх руїн. Для цього вже мобілізуються ресурси. Здебільшого це буде ваша власна робота, але друзі вашої країни допомагатимуть вам, що вони роблять і вже зараз, в ході цієї війни. Це також буде унікальна можливість побудувати нову економіку та інфраструктуру, передову в технологічному відношенні, екологічно стійку та створену відкритим і прозорим способом, який приносить користь усім, а не збагачує небагатьох.

 

Після війни ви зможете ще більше посилити свою відмінність від Росії, рішуче обираючи майбутнє, а не минуле. Путінська Росія – в’язень ностальгічного націоналізму в стилі «зробити Росію великою знов». Такий культ минулого завжди небезпечний. Сьогодні це, на жаль, доведено черговий раз. Дохід на душу населення в країнах Європейського Союзу у п’ять разів вищий за російський. Це тому, що ми інвестуємо у власних людей, а не в колективне божевілля. Любіть свою країну і насамперед свій народ: цей патріотизм здоровий; це данина поваги своєму корінню. Ми повинні залишатися вірними своїй історії, водночас плекаючи відкритість по відношенню до інших, які відрізняються в плані мови та культури, але поділяють із нами однакові цінності. Ідеться про множинні культури в рамках єдиної цивілізації. Євросоюз не ідеальний, але ви не знайдете француза, німця чи італійця, що мріють відновити свою імперію, наскільки б величною вона не була. Цієї ностальгії більше не існує, вона поступилася прагненню тривалого миру. Росія діє за колоніальними схемами минулого. Трагічно, що у світі є великі країни, настільки історично травмовані колоніальним ярмом, що вони досі не наважуються засудити російський неоколоніалізм. Це неможливо зрозуміти. Як можна бути другом ворогу всього людства?

 

ЄС – це утворення, яке на сьогодні складається з 27 країн. Це ніколи не був – і не є – закритий клуб. Колись ми починали з шести країн, включно з моєю. Сьогодні нас умовно 27. Ми завжди намагаємося досягнути спільного знаменника. Часто цьому сприяє не що інше, як криза. Кінець Євросоюзу передрікали вже незліченну кількість разів. Ми до цього звикли. Після банківської кризи 2008 року нам довелося переживати одну кризу за іншою. Криза банків, криза євро, економічна криза, криза біженців із Близького Сходу, тероризм, covid, інфляція – і ось тепер наслідки війни. Ми називаємо це множинною кризою, навіть перманентною кризою, пермакризою. Але щоразу Євросоюз виходив із чергової кризи сильнішим. Так і цього разу Путін думав, що війна спричинить послаблення і розділення Європи. Адже Захід «загниває»! Проте ЄС, Захід і G7 рідко були настільки єдиними, як зараз. Натомість, що може свідчити про занепад ясніше, ніж розв’язання війни? Оце справжнє гниття.

 

Я говорив про єдність ЄС. Я знаю, що деякі представники міжнародної преси люблять зосереджуватись на внутрішніх дебатах всередині Євросоюзу, але дебати – це нормально. Вони мають місце і в унітарних державах, таких як Великобританія та США. Тільки диктатури позбавлені внутрішніх дискусій. До речі, останні місяці проблеми створює лише Угорщина. Але зрештою, ця країна становить менше 2% європейської економіки. Більше того, навіть Угорщина без нарікань затвердила перші п’ять пакетів санкцій. Угода про ЄС вимагає від учасників такої одностайності у багатьох галузях, включно з санкціями. Часи «розділяй і володарюй» давно минули. Донедавна Китай вважав, що має привілейовані відносини з країнами Центральної та Східної Європи у форматі «16+1». Цей час також закінчиться після 24 лютого, і виною цьому їхнє «безмежне» співробітництво з Росією. Інколи дії ваших партнерів несподівано наздоганяють вас.

 

Війна в Україні має багато геополітичних наслідків, хоча сама Росія більше не є геополітичним актором. Її економіка була занадто слабкою для цього ще до вторгнення. Війна посилила вже наявну недовіру між глобальними акторами. Хто більше вірить Росії, а хто довіряє своїм союзникам? Тенденція не залежати від інших сильно зросла за останні чотири місяці. ЄС також хоче бути більш суверенним щодо енергетики, цифрових технологій, міграції, чіпів, батарейок, продуктів харчування, ліків та медичного обладнання, оборони. Глобалізація має обмеження. Звичайно, це тягне за собою економічні витрати. Глобалізація та конкуренція зазвичай призводять до зниження цін, якщо не створюють монополії та олігополії, що вони й роблять. Глобалізація надзвичайно допомогла Китаю відтоді, як вони вступили до Світової організації торгівлі у 2000 році. Росія приєдналася до СОТ 10 років тому, але все ж пропустила поїзд сучасної економіки. Сьогодні ми знаємо, що безпека важливіша за конкурентоспроможність. Коли йдеться про безпеку, політика має перевагу над економікою, над грошима. Євросоюзу довелося засвоїти цей важкий урок. Ось чому сьогодні основною концепцією Союзу став європейський суверенітет або стратегічна автономія. Не заради влади, а заради уникнення безпорадності.

 

Звичайно, ми хочемо насамперед співпрацювати із країнами-однодумцями, з якими у нас спільні інтереси, але, перш за все, цінності. Для Євросоюзу це США, Японія, Канада та ще кілька інших. Але чесно кажучи, нас навчили обережності чотири катастрофічних роки правління президента Трампа, який, до речі, на початку цієї війни назвав Путіна «розумним хлопцем» і навіть зауважив, що ЄС є «ворогом». Уявіть собі цю війну, якби в Білому домі досі був Трамп! Це було б щось немислиме. На щастя, сама Республіканська партія займає чітку антипутінську позицію.

 

Загалом, після 24 лютого світ уже не буде таким, як раніше. Довіра вирушає на коні, а повертається пішки. Це справедливо як для людей, так і для націй. Недовіра вбиває, а довіра дає життя. Можливо, колись у нас будуть нормальні відносини з Росією – коли сама Росія врешті-решт стане нормальною країною. Тому західні санкції залишатимуться в силі, доки не буде відновлено нормальность, доки не буде відновлено суверенітет і територіальну цілісність України.

 

Найскандальнішим геополітичним наслідком війни є дефіцит продовольства та високі ціни на продукти. Без війни цього б не було, і зрозуміло, хто відповідальний за війну. Це так просто. Своєрідний глобальний Голодомор поки що є лише загрозою. Сподіваюся, його ще можна уникнути. Можна поширювати «фейкові новини» щодо нестачі їжі або просто брехати. Однак істина зазвичай проста.

 

Я неодноразово говорив про довіру. Що ж, основою довіри є повага до правових норм, які регулюють міжнародний порядок, починаючи з кордонів країни. Хто не визнає останнього, перевертає все з ніг на голову. У Євросоюзі практично немає спорів щодо кордонів, за винятком кількох незначних суперечок у колишній Югославії. Німеччина визнала кордон Одер-Нейсе між Польщею та Німеччиною за роки до падіння Берлінської стіни. Визнання кордонів є основою миру. Зворотне може призвести до війни. По суті, це закон усякого спільного життя. Однак сучасні авторитарні держави не зважають на міжнародні угоди та конвенції. Вірності слову для них не існує. Все вирішує сила. Кожен просто хапає те, що може взяти. Таким чином Гонконг втратив свою автономію у складі Китаю, незважаючи на міжнародні угоди. Згадувати про Крим марно. Сила замінює етику. У геополітичних категоріях, ми знову живемо в часи етичного дефіциту, ба й етичного вакууму. Це не перший раз за останні сто років, коли чимало людей вважали, що настала нова ера – але насправді ми повернулися у «вчорашній світ» (Штефан Цвейг, 1941).

 

Хтось скаже, що я представляю світ чорно-білим, що Захід теж не завжди послідовний. Наприклад, ми співпрацюємо з деякими авторитарними режимами на Близькому Сході, тому що вони служать нашим інтересам. Однак є ситуації, коли все ж доводиться робити етичний вибір. Що таке менше зло? Росія є реальною загрозою для вас і для нас. Саудівська Аравія – ні. Закид щодо непослідовності начебто є раціональним аргументом, але зазвичай за цим стоїть щось інше.

 

Не менше лицемірство говорити, що «мир має настати якомога швидше». Хіба ж хтось проти миру? Мир повернеться, щойно припиниться агресія. Такі безпідставні заяви ігнорують питання провини. Дехто намагається триматися на відстані від обох ворогуючих сторін, видаючи цей нейтралітет за мудрість і зваженість, – але це просто помилка. Ще одне твердження подібного кшталту: «Росію не можна принижувати». Але хто кого намагається принизити в цьому збройному конфлікті? Поставити питання – це відповісти на нього! Вершиною цинізму є твердження, буцімто до ескалації війни призвела загроза нападу на російську територію – неначе існує моральне право на вторгнення в іншу суверенну країну. Ще один аргумент – НАТО загрожує безпеці Росії. Ніхто в Європі чи на Заході й гадки не мав про вторгнення в Росію ані після 1945, ані після 1989 року. Радянський Союз розпався без жодного пострілу.

 

Навіть у найбільш трагічні моменти слід розрізняти видимість і реальність, брехню і правду, цінності та не-цінності. Ніколи не можна відмовлятися від ясного мислення! І також ніколи не слід відмовлятися від цінностей.

 

З тону моїх слів можна відчути, наскільки шокуючою є ця ситуація і для нас. Ми не уявляли, що в сучасному світі досі є місце такому потенціалу варварства. Ніхто в моїй частині Європи не розуміє, навіщо були потрібні ці страждання, завдані однією людиною іншій. Ніхто не розуміє, чому батьки повинні ховати своїх синів, чи матері – своїх дітей? Для чого? Чому?

 

Війна у вашій країні викликала глобальні дебати про те, чи не повертається нині холодна війна. Історія іноді повторюється, але дещо іншим чином. Сьогодні китайська економіка в десять разів сильніша за російську. Тому політичні відносини між Китаєм і Росією нині протилежні тим, які були до 1989 року. Тоді глобальне ідеологічне протистояння точилося поміж комунізмом і свободою. Сьогодні ми б радше казали про авторитаризм і демократію. Але чи це справді так? Серед тих, хто не належить до жодної зі сторін, знаходиться найбільша демократична держава світу Індія та інша демократична держава, Індонезія, країна з населенням 270 мільйонів чоловік. Обидві належали до групи неприєднаних країн ще під час холодної війни. У цьому сенсі є подібність із тим часом. Проте дихотомія між диктатурою та демократією не є провідним питанням нинішньої війни. Що поставлено на карту – це суверенітет країни та її територіальну цілісність. Заперечується право народу мати власну державу. Більше того, Росія не дозволяє цій державі обирати, хто їй друзі, а хто її вороги чи супротивники.

 

На початку цієї промови я вже згадував, як у 2013 році Росія робила все можливе, щоб не допустити підписання тодішнім президентом Угоди про асоціацію та запровадження Зони вільної торгівлі з ЄС. Росія запропонувала вашій країні місце в так званому Митному союзі, поруч із самою Росією, Білоруссю та Казахстаном. Але неможливо одночасно бути членом цієї групи і мати Зону вільної торгівлі з ЄС. Замкнені у митному союзі втрачають суверенне право мати власні тарифи на зовнішніх кордонах і, таким чином, не можуть мати ЗВТ із Євросоюзом. Тодішня влада України свого часу хотіла діяти в обох форматах одночасно, але це було неможливо. Україна мала вибирати. Народ на Майдані зробив цей вибір. Я пам’ятаю драматичну зустріч у рамках «Східного партнерства» у Вільнюсі в листопаді 2013 року, коли вже спалахнув Майдан. Український президент відмовився там підписати Угоду про асоціацію навіть всупереч частині власного уряду. Однак після цього він не зміг утримати владу і незабаром утік із країни. Я організував урочисте підписання Угоди про асоціацію новим Прем’єр-міністром України та новообраним Президентом на двох сесіях Європейської Ради, за участі 28 глав держав і урядів ЄС. Майдан зрештою переміг.

 

Тим часом Росія анексувала Крим і розпочала війну на Сході. Після збиття MG17 влітку 2013 року, коли було вбито понад двісті невинних мирних жителів, набули чинності економічні санкції проти Росії. Кілька тижнів тому Росію викинули з G8. Тоді Росія заявила, що G7 – це минуле, а майбутнє – за G20. Сьогодні G7 важливіша за G20. Євросоюзу щораз вдається досягати одностайності. Звісно, всередині ЄС також існують симпатії до Росії, зумовлені історично чи то економічно. Єдина позиція притаманна лише диктатурі. У союзі 27 демократичних держав завжди будуть дебати. Я б додав, що війна значною мірою звела нанівець усякі симпатії до Росії. Але зберігати клуб разом – це вічне завдання. У 2013-2015 роках Франція та Німеччина відігравали помітну роль у проукраїнській політиці, поряд із європейськими інституціями, такими як Європейська комісія. Сьогодні це не так. У цьому немає жодних сумнівів. Зараз провідну роль відіграють країни Центральної та Східної Європи, які добре усвідомлюють загрозу з боку Росії. Хочу також нагадати про подані в НАТО заявки від Швеції та Фінляндії, що засвідчують майже тектонічне зрушення їхньої стратегії.

 

Таким чином, війна призвела до зміни балансу сил і всередині Євросоюзу. Додатковим аспектом є те, що група з чотирьох центральноєвропейських країн, Вишеградська група, розпалася в результаті глибоких розбіжностей у поглядах між найважливішою країною регіону, Польщею та Угорщиною. Економіка Польщі в чотири рази більша за економіку її сусіда.

 

Перше завдання сьогодні – відновлення загального суверенітету України. Але, як я вже казав, ми очікуємо побачити після війни нову Україну. Сподіваюся, що ваша країна незабаром стане кандидатом у члени Союзу. Усі знають, що в подальших переговорах не буде чудес, але тим часом ми також можемо працювати над реконструкцією, над посиленням політичної та економічної співпраці в новій редакції УА, над гарантіями безпеки також з боку ЄС. Одне не виключає іншого.

 

Ніщо не заважає нам починати рух до «дедалі тіснішої асоціацією між нашими народами» за аналогією з тим, що говориться в Договорі про «все тісніший союз народів». Якщо у вашій країні триватиме робота над зміцненням політичної демократії та справжньої соціальної ринкової економіки, шлях до «єдиного серця, єдиного розуму» знаходитиме дедалі ширшу підтримку. Як Україна, так і сам Євросоюз мають подолати старі упередження і табу, щоб разом будувати нове майбутнє. Звісно, сьогодні ми говоримо про це з ентузіазмом, утім внутрішні та зовнішні реформи будуть не такими простими. Наявний істеблішмент не бажатиме обмеження своєї влади, але «зміни» неминучі та необхідні. Історія не виникає сама собою. Історія – це справа людини. Молоде покоління має зіграти в цьому особливу роль, долаючи застарілі розділення. Через те ж саме, як я уже казав, мала пройти моя країна та Західна Європа загалом після 1945 року. Впливовий політичний маніфест того часу називався: «Хто будуть архітекторами?» Нам тоді вдалося створити нове суспільство на руїнах старого світу. Тож надія є. Це вимагає рішучості, настанов, спільних дій та лідерства. Після закінчення війни не можна повертатися до «бізнесу як завжди», до помилок минулого, до старих розділень і ворожнечі. І це не просто якась благочестива надія. Ми зобов’язані цим десяткам тисяч, які віддали і ще віддадуть життя за Батьківщину. Про це президент Зеленський казав незліченну кількість разів. Дозвольте мені знову процитувати стисле звернення президента Лінкольна 19 листопада 1863 року: «Нам, живим, належить присвятити себе незавершеній справі, яку так шляхетно виборювали вони, ті, хто тут воював. Ми маємо зробити впевнений вибір, щоб ці мертві не загинули даремно, щоб цей народ Божою милістю отримав нове народження свободи і щоб правління народу, на благо народу, не щезло на землі».

 

Багато людей у світі віддають шану українському народу, захоплюючись його мужністю. Звичайно, це не допомагає вам переживати щоденні проблеми та страждання, але я все ж сподіваюся, що це теж справляє свій невидимий вплив. Ви не самотні, ми повністю розділяємо ваше знання про битву, що точиться тут. Різниця між диктатурами і демократіями в тому, що ми не вдаємося до порожніх слів і гасел, спрямованих на маси, а говоримо їх спокійно або затамувавши подих, але тим більше щиро і по-людськи. Людяність має переважати попри всі злочини, націлені проти людства.

Зараз ми бачимося віртуально, але це теж форма зустрічі. Я сподіваюся, що колись благополучно приїду до Києва. Це нагадує мені відому пісню Віри Лінн під час Другої світової війни:

Ми побачимось ще

Я не знаю, коли І не відаю, де

Але в той ясний день ми побачимось ще

Тільки ти збережи

Цей твій усміх легкий

Аж до дня, коли небо

Прожене геть хмарки

 

© 2012-2022 Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Сковороди 2, Київ 04070, Україна