Новини

Помер відомий філософ, науковець Василь Лісовий

Панахида і похорон відбудуться 21 липня, в суботу

20 липня на 75 році життя помер відомий науковець, філософ, організатор українського самвидаву в 60-х роках Василь Лісовий.

21 липня, в суботу, о 10:30, від Українського дому вирушатиме автобус VANHOOL у Музей народної архітектури та побуту в Пирогові, де о 12 годині у церкві Архістратига Михаїла відслужена буде панахида. Похорон має відбутися в с. Тарасівка Безрадицької сільради Обухівського р-ну о 14 годині.

 

Народився Василь Лісовий у с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл. в селянській родині. Батько загинув на війні. У дитинстві зимовими вечорами чув розповіді селян про національне відродження 1917-20 рр. (запам’яталися слова матері: “От ходили з портретом Шевченка, співали українських пісень, за це нас і покарали”), про колективізацію, розкуркулення і голод 1933 року. Ця усна історія суттєво відрізнялася від тієї, яку викладали в школі. 1962 закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966 – 1969 навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю "логіка", викладав у цьому університеті. З 1969 – співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.

Самвидав розповсюджував з 1961 року. З 1966, паралельно з науковою роботою, інтенсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і в студентському середовищі. Лісовий – автор самвидавної статті “Лист виборця Антона Коваля”. Хвиля арештів інтеліґенції 1972 підштовхнула Лісового до відкритого протесту. Разом з Євгеном Пронюком видав № 6 („київський”) самвидавного журналу “Український вісник”, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків.

Лісовий також написав “Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України”. Він закінчувався так: “Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструктивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”. Мабуть, це й правильно, бо Добоша звільнено, а “справа Добоша” – це вже просто справа, обернена проти живого українського народу і живої української культури. Така “справа” дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи – ось чому прошу мене також заарештувати і судити”. Лист фактично призначався для розповсюдження в самвидаві. З цією метою на друкарській машинці в червні – липні 1972 було виготовлено понад 100 екземплярів листа і складений список осіб, яким передбачалося вручити чи надіслати його. Але 6 липня 1972 року Євген Пронюк був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиністки. Лісовий устиг 5 липня відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л. Брежнєва, один – віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В. Щербицького, один – вручити секретареві парткому Інституту філософії. 6 липня В. Лісовий був викликаний в Інститут і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований. Одразу після арешту була звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра Лісова-Гриценко (народила сина Оксена 21 липня).

Лісовий не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 6 грудня 1973 року засудив Лісового до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда». Разом з ним засуджені Євген Пронюк та Василь Овсієнко. Карався таборах Мордовії ЖХ-385/3 (сел. Барашево, 1974-75), № 19 (сел. Лєсной). У кінці 1976 разом з іншими політв’язнями переведений у табори Пермської обл. ВС-389/37, сел. Половинка, до середини 1978; № 35, ст. Всесвятська. Покаранням за перехід на статус політв’язня утратив рахунок.

1979 етапований на заслання в сел. Нова Брянь Заіграєвського р-ну Бурятської АРСР. Заявив протест проти введення радянських військ в Афганістан. Йому створили нестерпні умови на роботі, він покинув її і був засуджений за звинуваченням у “дармоїдстві” до одного року таборів суворого режиму. Решту заслання відбував у сел. Ілька того ж району. Працював токарем на авторемонтному заводі. На заслання до чоловіка переїхала дружина Віра Лісова з дітьми Мирославою та Оксеном.

Звільнений у липні 1983. Працював науковим співробітником Музею історії Києва (1983-1987), вчителем Великодмитрівської школи Обухівського р-ну (1987-1989). У 1989 ВАК СРСР відновив науковий ступінь кандидата філософських наук. 1989 реабілітований, у 1990 поновлений на роботі в Інституті філософії НАН України, спочатку на посаді наукового співробітника, згодом старшого н. с., від 1997 р. – завідувач відділу Історії філософії України цього інституту. Викладав філософію на посаді професора в Київському міжнародному університеті (1996-1999) та в Kиєво-Могилянській Академії (1998–2002). Брав участь у конференціях та круглих столах, наукових та організованих громадськими й політичними організаціями (УРП, ОУН, Громадянською позицією тощо). Публікував статті на теми філософії і політології, готував навчальну літературу, укладав антології, перекладав філософську літературу з англійської та німецької мов, опублікував спогади. Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого Василя і сотвори йому вічную пам΄ять.

© 2012-2019 Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Сковороди 2, Київ 04070, Україна
OSense O-Sense