У НаУКМА відзначили перших лавреатів премій імені родини Загайкевичів

Деталі

Дата публікації: Середа, 22 липня 2026, 17:21

Цього року за ініціативи американського письменника, перекладача, редактора українського походження, професора Бостонського університету Аскольда Мельничука у співпраці з Кафедрою літературознавства ім. В. Моренця в НаУКМА вперше були вручені дві премії імені родини Загайкевичів:

Премія імені родини Загайкевичів за найкращу бакалаврську чи магістерську дипломну роботу з українських студій — The Zahajkewycz Prize for the Best BA or MA Thesis in Ukrainian Studies — для відзначення найкращих дипломних робіт з українських студій, написаних на Кафедрі літературознавства НаУКМА.

Поетична премія імені родини Загайкевичів — The Zahajkewycz Poetry Prize — покликана підтримувати молодих поетів і поеток спільноти Києво-Могилянської академії.

Лавреаткою премії за найкращу бакалаврську чи магістерську дипломну роботу з українських студій стала Вікторія Шумило за дослідження «Танцювальна «саморепрезентація» персонажів-перформерів у українських літературних текстах 1880–1920‑х».

Перше місце поетичної премії розділили Анастасія Алєксєєва та Софія Магідіна. Друге місце посіли Марія Лишень, Олександра Пшенична, Ілля Рудійко та Дарина Чупат.

До складу журі поетичної премії увійшли: Аскольд Мельничук, Роман Веретельник, Ярина Чорногуз, Ірина Борисюк, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Ія Ківа.

Про ідею заснування премій, їхню місію та перших лавреатів Аскольд Мельничук говорить так:

«Насамперед хочу подякувати всім у Києво-Могилянській академії, особливо Ользі Полюхович, Роману Веретельнику та Кирилу Троїцькому за всю їхню закулісну працю над заснуванням академічної та поетичної премій імені родини Загайкевичів. Ці премії покликані вшанувати пам'ять моєї матері Олени Загайкевич-Мельничук та її батька, професора Богдана Загайкевича, який колись викладав у дівочій гімназії в Перемишлі і який, перебуваючи на еміграції, уклав книгу наукових праць про всі аспекти життя цього давнього українсько-польського міста. Моя мати мріяла стати поеткою. У мене й досі зберігається лист, надісланий їй одним із львівських редакторів, який обіцяв опублікувати її першу збірку, якби вона внесла деякі необхідні виправлення та доповнення до віршів, поданих до видавництва. Лист було надіслано 23 серпня 1939 року — того самого дня, коли міністр закордонних справ Німеччини фон Ріббентроп та його радянський візаві В'ячеслав Молотов підписали договір про ненапад між двома країнами. Кар'єру моєї матері перервала війна.

Засновуючи поетичну премію, я хотів підкреслити важливість поезії — цієї найглибшої і водночас однієї з найтриваліших відповідей людства на невизначеність життя. Мушу сказати, що я був глибоко втішений якістю робіт, надісланих на конкурс, і дуже вдячний журі, яке складалося з провідних українських поетів, за те, що вони так щедро запросили мене обрати «переможців» серед шести фіналістів. Я беру слово «переможці» в лапки — бо в поезії (та й, власне, у багатьох важливих сферах життя), як зауважив Т. С. Еліот, «не змагаються». Як письменники, ми «змагаємося» самі з собою, намагаємося пізнати межі власного дару, і робимо це зі смиренністю та глибоким усвідомленням величезних здобутків поетів, що жили до нас, — і тих, кого ми всі знаємо й визнаємо, від Гомера до Шевченка і далі, і тих, чиї твори могли загубитися в часі.

Мушу визнати, що мені було справді нелегко обрати дві найсильніші добірки з-поміж шести фіналістів. Кожен із поетів, чиї твори я читав, продемонстрував володіння технікою і вже знайшов свій неповторний голос, яким промовляє свою неповторну правду. Усі надіслані роботи вразили мене своєю чуйністю, розумом та дотепністю. Те, що твори такої якості були написані в найнеможливіших обставинах, під час війни, коли багатьом авторам, безсумнівно, не раз доводилося ховатися від ракет і дронів, — це вражає і, безперечно, стане багатим матеріалом, коли настане час цим молодим авторам і авторкам писати свої спогади.

Зважаючи на все вище сказане, я тим не менш хочу особливо відзначити перших двох лавреаток премії імені родини Загайкевичів — Софію Магідіну та Анастасію Алєксєєву, за написання таких витончених, несподіваних, вигадливих і зрілих віршів. Вони глибоко зворушили мене, і я вдячний за нагоду їх прочитати. Можливо, колись наші шляхи перетнуться особисто. Але доти хочу сказати їм, і всім, хто брав участь у цьому «змаганні»: не зупиняйтеся. Поезія — це, за словами Езри Паунда, мова, максимально заряджена змістом. Її обов'язок — перед правдою, але не тією правдою, якої ми очікуємо від медіа, а глибшою і вічною правдою людського серця. Вона ніколи не змінюється і ніколи не старіє.

Дякую всім вам.»

Премії імені родини Загайкевичів покликані підтримувати розвиток українських студій і сучасної української поезії, сприяти звучанню українського голосу у світі та привертати увагу до української культури й літератури.

Києво-Могилянська академія щиро дякує Аскольду Мельничуку за цю ініціативу та багаторічну підтримку могилянської спільноти, особливо цінну в час повномасштабної російсько-української війни.