Організатори та учасники про конференцію «Ad fontes»

Деталі

Дата публікації: Четвер, 04 листопада 2021, 19:48

Міжнародна наукова конференція «Ad fontes» (з нагоди 405-ї річниці Києво-Могилянської академії) цьогоріч тривала на тлі великих викликів. У зв'язку з карантинними обмеженнями традиційна наукова подія вперше відбувалася в режимі онлайн. Про те, як змінилася наукова діяльність у період пандемії, які виникали труднощі з організацією форуму та які враження залишилися від заходу, розповідають організатори та цьогорічні учасники «Ad fontes». 

Максим Яременко, член Оргкомітету та учасник конференції, доктор історичних наук, професор кафедри історії НаУКМА, керівник НДЦ “Спадщина КМА”

Як в умовах пандемії змінилася робота науковців, зокрема, організація та проведення наукових конференцій?

По-перше, робота науковців активізувалася. Зараз набагато легше провести конференцію, вокшоп, якесь обговорення, тому що можна залучити дослідників із різних країн, залишаючись удома. Онлайн-конференції - це вимушений захід. Такий формат, звичайно, зручний для інституцій, організаторів з фінансової точки зору. Але наскільки є повноцінним спілкування онлайн? На мою думку, воно неповноцінне. Так само й наукове спілкування. Конференція - це завжди розмови та дискусії не лише на секціях, а й у перервах за кавою, на обіді; це можливість обговорити інші супутні питання. Зараз цього всього зробити не можна. Тобто в нас є чітко відведений час: що встигли, те й встигли. З другого боку, якщо немає іншої можливості обмінюватися науковими думками, то слід або відмовитися від нього (а це явна шкода), або користатися з того, що є. З позитивів онлайн-спілкування можна назвати можливість залучення колег із за кордону, хоча коли йдеться про далекі країни, то тут ми програємо через часові пояси. Наприклад, колеги з Північної Америки можуть долучатися лише до вечірніх секцій конференції. Тобто є і позитивні моменти, але, як на мене, вони не перекривають головну проблему спілкування онлайн. Спілкування через спеціальні сервіси допомагає, але не заміняє живого спілкування.

Чому важливо підтримувати міжнародні конференції?

Науковий світ - глобальний. Наука не зосереджується в інституційних або національних рамках. Науковцям взагалі потрібне постійне спілкування. Якщо вони хочуть знати про найновіші наукові тренди та стан розвитку науки, то мусять стежити за дослідженнями одне одного. Конференція - це, зазвичай, обговорення того, що ще не було опубліковане, це обговорення ідей, які тільки визрівають. А також це спосіб апробації. Можливо, після виступу, після критики науковець перегляне деякі свої підходи, позиції. Знову ж таки, в цьому випадку треба збирати всіх зацікавлених, а зацікавлені не живуть лише в Києві, в Україні. Наша конференція показує, що зацікавлені є в різних куточках світу. Тобто міжнародне спілкування потрібне завжди.

Конференція «Ad fontes» зосереджується на історії нашої спадщини, Києво-Могилянської та Київської духовної академій. Чому ця тема актуальна для сучасної України?

Знання про минуле надає сенсу сучасному, а також допомагає сучасному зрозуміти себе: чому ми такі, а не інакші? Кожне сучасне суспільство намагається зрозуміти, чому воно таке. Взагалі кожен індивідуум завжди опирається на власний досвід, а досвід - це минуле. Так і суспільство: його історія - це його досвід, який слід осмислювати і переосмислювати постійно.

А чому саме Київська академія? Через те, що це феномен занадто яскравий в українській історії, щоб про нього можна було забути бодай на якийсь час. Якщо ми візьмемо, наприклад, історію України XVII-XVIII ст., важко знайти якусь персону, яка так чи інакше не була пов’язана з Київською академією. Та й у XIX – на початку XX ст. Академія - вельми помітний феномен. Навіть на шкільних уроках діти зустрічаються з тими особами, які були пов’язані з Київською духовною академією: вони читають Нечуя-Левицького, який там навчався; вони чують про Грушевського, батько якого навчався в Київській духовній академії; вони йдуть в сучасні українські музеї, які так чи так матимуть артефакти, які колись збирали в Київській духовній академії. Тобто це яскраві феномени, про які не можна забути, адже пізнаючи їх, ми намагаємося краще розуміти себе сьогоднішніх.

Які Ваші враження від цьогорічної конференції «Ad fontes»?

Я, звичайно, залишаюся затятим прихильником наукових заходів офлайн, але наша теперішня конференція мені сподобалася найбільше з тих онлайн-заходів, на яких був цього року.

По-перше, тим, що ми дотрималися принципу послідовності секцій. Якщо конференція має паралельні секції та відбувається ще й онлайн, тоді встигаєш побути на якійсь одній секції, виступити чи послухати лише частину доповідей, долучитися не до всіх обговорень. До того ж, при онлайн-форматі, як можу спостерігати, особливо гостро стає питання своєрідної конференційної етики. Учасник офлайн-заходу оформляє відрядження, переносить пари та інші справи, аби повноцінно взяти участь у його роботі. Натомість при онлайн є велика спокуса стати таким собі «Юлієм Цезарем»: зараз виголошу доповідь, потім прочитаю лекцію та проведу семінар тощо. Кнопку клікнув - і учасник конференції, ще раз клікнув - і поринув у інший світ. І прозвітував наприкінці року про свою буцімто «наукову активність», і все встиг зробити. От тільки залишається питання: наскільки ця участь у конференції повноцінна і чи не маємо справу з імітацією. Тож послідовність секцій - це один із способів посприяти науковій дискусії.

По-друге, цьогоріч ми змогли залучити учасників, які досі ніколи не брали участі в конференції «Ad fontes». Коло міжнародного наукового конференційного спілкування розширилося.

По-третє, добре те, що, незважаючи на всі виклики й умови, в яких проходила конференція, ми дотрималися марки. Також сподобалися цікаві, жваві дискусії. Загалом можу спостерігати, що впродовж десятиліть нам вдається тримати високий рівень цієї конференції.

Лариса Довга, член Оргкомітету, учасниця конференції, доктор філософських наук, професор кафедри культурології НаУКМА 

Як в умовах пандемії змінилася робота науковців, зокрема, організація та проведення наукових конференцій?

Спричинений пандемією карантин дуже змінив звичний триб наукового життя. Деякі з цих змін виявилися доволі позитивними, а деякі – ні. До позитивних вочевидь належить те, що ми навчилися спілкуватися за допомогою новітніх технічних засобів не зустрічаючись особисто. Напевно, це трохи розширило можливості комунікації: наприклад, колеги з Канади чи США не мусять перелетіти океан, аби виступити на конференції в Києві, а роблять це сидячи у власному кабінеті. Як мінімум це менш затратно і в плані фінансів, і в плані часу. Разом з тим більшість учасників конференції висловлювали думку про те, що онлайн формат аж ніяк не слід сприймати адекватною заміною звичних очних засідань. Адже для обміну думками дуже важлива не тільки участь у панелях конференції, а й елемент живого спілкування, яке відбувається у кулуарах, в час кавових перерв, обідів чи спільних посиденьок після завершення засідань. Це те, що виявилось принципово неможливим на онлайн-конференціях з різних, насамперед технічних причин. Без обговорення поза панелями дуже збіднюється науковий результат, і це очевидний негативний вплив карантинних обмежень на наукове життя. Адже в онлайн-форматі засідань час спілкування обмежується часом роботи секції, а його зазвичай не вистачає на глибоке обговорення заявлених наукових проблем, на задавання питань та дискусію. Окрім того, іноді питання не зручно задавати в час роботи панелі. Це може бути коли питання надто розлоге або надто часткове й не всім учасникам панелі цікаве, чи просто потребує тривалого розмірковування. На звичних, очних конференціях, такі речі обговорюються науковцями в конференційних кулуарах, яких при онлайн-форматі просто немає, а відтак і відповідне обговорення не відбувається. Цього спілкування нам дуже бракує, адже по-справжньому наука твориться в тиші, там, де можна неофіційно виказати свій сумнів, почути реакцію на нього, пообдумувати, пообговорювати окремі спірні питання чи нові концепції разом у вузькому форматі.

Чому так важливо підтримувати міжнародні конференції?

Сьогодні, як і в минулому, наука розвивається у постійному діалозі. Відсутність широкого наукового спілкування та контексту, коли немає з чим порівнювати власні здобутки призводить до стагнації, а потім і до профанації дослідницької праці. Міжнародна наукова конференція - це можливість побачити більш широко нові сфери досліджень, зустріти вчених, яких знаємо тільки з публікацій, або, навпаки, познайомитися із молодими перспективними дослідниками, які щойно починають сходження до своїх вершин. Крім того, конференції - це завжди обговорення нової нової проблематики, висловлювання нових гіпотез, нового бачення наче відомих речей, проблем і т. д. Матеріалів, що обговорюються на конференції, зазвичай іще немає в публікаціях, це своєрідна початкова апробація. І це дуже цікаво, бо формує перспективу на майбутнє. Відтак міжнародні конференції - це і висока інтелектуальна планка, яка задається провідними вченими, і продуктивний обмін ідеями. Без цього наука не буде жити.

Конференція «Ad fontes» зосереджується на дослідженні історії Києво-Могилянської та Київської духовної академій, зрештою нашої спадщини. Чому ця тема актуальна для сучасної України?

На мою думку, це особливо актуально нині, коли ми застановляємося над тим, як належить змінити існуючу освітню парадигму. Заснування Києво-Могилянської академії у 17 ст. - це успішне впровадження на той час найбільш прогресивного типу освіти на українських теренах. Сьогодні ми знову говоримо про необхідність змін у характер освіти. Це стосується не лише України. Потреба реформувати освіти, чи й ширше – освітнє середовища загалом, постала перед усім цивілізованим світом. Природно, ми сьогодні не можемо скористатися тими давніми методами, бо вони себе вичерпали. Проте як мінімум потребуємо осмислити, що означала для того часу принципова зміна освітньої системи, як вона вплинула на формування суспільної свідомості та розвиток культури загалом. Зрештою нині ставлення до освіти та науки часто стає вельми зверхнім, скептичним. І можна було б на прикладі Могилянки та її витоків знову згадати, як багато важить освіта у формуванні успішних життєвих стратегій. До того ж, завжди потрібно знати свою історію. Що глибше уміємо заглянути в минуле, тим далі можемо проглядати своє майбутнє. 

Які Ваші враження від цьогорічної конференції «Ad fontes»?

Враження щонайкращі, просто фантастичні. Ця конференція була справжньою інтелектуальною насолода. На мою думку тут не було жодного нудного виступу й навіть ті доповіді, тематика яких не належить до вужчої сфери моїх наукових інтересів, для мене були цікавими. Також важливо відзначити, що було чимало жвавих та принципових дискусій, хоч і в дещо скороченому форматі. Приємно, що попри пандемію, карантин та викликані цим обмеження, конференція таки вдалася. «Ad fontes» - конференція щонайвищого наукового рівня, яка об’єднує вчених з усього світу.

Наталія Пилип’юк, учасниця конференції, PhD, Professor Emerita (Університет Альберти, Канада) 

Які враження на Вас справила конференція «Ad fontes»?

Я дуже приємно вражена цьогорічною конференцією «Ad Fontes». Як завжди, організація була бездоганна. Науковий рівень сесій дуже солідний. Особливо цікаво було побачити не україністів з інших країн, які працюють у паралельних дисциплінах та чиї погляди опромінюють нове світло на нашу тематику. Наприклад, було цікаво довідатися, як греки ставилися до Мазепи... Я вдячна за нагоду побачити колеґ і колежанок, з якими не спілкувалася майже три роки. Шкода тільки, що не можна було піти з ними на каву після сесій. Баную за Києвом...

Як пандемія вплинула на роботу науковців у Вашому університеті?

Пандемія майже мене не зачепила, бо я вийшла на емеритуру перед її початком. Потерпіли більше мої колеґи, які далі викладають. Вони були примушені витрачати час подвійно на підготовку викладів онлайн. Відтак, студенти й аспіранти, як і викладачі, дуже тратять від браку живого спілкування. Уявіть собі, як можна викладати іноземну мову англомовним студентам. Або уявіть собі становище іноземних аспірантів, яким не дозволили приїхати… Із семінарами та конференціями легше, оскільки можна хоча би зустрічатися в Zoom. 

Людмила Шаріпова, учасниця конференції, PhD, Assistant Professor (Ноттінгемський університет, Велика Британія)

Які у вас залишилися враження від конференції «Ad fontes»?

Для мене цьогорічна конференція «Ad fontes» стала ковтком свіжого повітря, не тільки й не стільки тому, що великі наукові конференції – це значна частка професійної діяльності кожного, хто займається дослідницькою працею. Більшість із нас втратила можливість відвідувати подібні заходи з початку минулого року внаслідок протипандемічних заходів майже в усіх країнах світу. Взагалі, коли фахово займаєшся українською історією поза межами України, опинитися в осередку людей, яким не треба пояснювати, хто такий Петро Могила, сприймається як неабияке задоволення. Свої відчуття після участі в конференції можу підсумувати богословскою метафорою «духовного кормління». Сподіваюсь, що інтелектуальний фермент, закладений в ході дискусій із колегами, матиме довготривалий ефект. Хочу висловити щиру подяку організаторам конференції, vivat Academia!

Як пандемія вплинула на роботу науковців у Вашому університеті?

Оскільки вища освіта в Великобританії є платною і досить коштовною, британські університети є не тільки освітніми осередками, але й різновидом масштабного підприємництва, в якому велику частку видатків становить фонд зарплатні. Для багатьох із них пандемія коронавірусу стала катастрофічним явищем, що не тільки змусило викладачів організувати віртуальний навчальний процес із власних домівок, але й вплинуло на спроможність конкурентного залучення абітурієнтів й закриття певних навчальних програм як таких, що не відповідають сучасній бізнесовій моделі. На щастя, Ноттінгемський університет, де я викладаю, не вживав подібних заходів у кризисний період, але тиск, спрямований, зокрема, на скорочення так званих «малоефективних» гуманітарних програм і курсів, відчутний усюди. Університети зазнали значних фінансових втрат і намагаються надолужити їх залученням все більшої кількості студентів при тому, що деякі факультети й департаменти інколи не мають достатньо викладачів. Це може вплинути як на якість навчального процесу, так і на моральний стан всіх його учасників. Отже, ситуація залишається динамічною.

Джованна Броджі Беркофф, учасниця конференції, PhD, Professor Emerita (Міланський університет, Італія)

What are your impressions of the conference?

The conference has been organized with great accuracy and has presented the best of Ukrainian, Western and Russian scholarship devoted to Early-Modern history and culture of Ukraine. The usefulness of such conferences emerges from the comparison of previous editions with the one of this year. It is easy to detect that in the 30 years after Ukrainian Independence the progress in research is remarkable. New methods have become familiar to Ukrainian scholars, new texts are published, many young people devote their time and passion to investigate the many aspects of the history of the Hetmanate, of religion and mentality, of language and rhetorics, of literature and art, of bright protagonists and less known actors of the cultural life of the 16th-18th century. Interdisciplinarity has become a common approach to research, the knowledge of Western sources becomes larger and deeper, at the same time the specificity of Early-Modern Ukraine comes to the fore.

Did your University strongly feel the effects of pandemy?

Yes, certainly. And not only my University but all Universities in Italy. The effects were felt partially in the developement of research, mainly because of the difficult access to Libraries. However, in my perception, rather than research, it was didactic activity which suffered the most. Students experienced a dramatic set back in the process of their education and the negative influence of the last two years will affect the next 2-3 years of professional specialization. This is most dramatic for students who began their University in the first year of pandemics: it will take several years to recover from the experience of frustration, alienation and lack of social integration exprerienced by the younger generations of students. Unfortunately I think that also the level of knowledge and intellectual skills of students badly suffered from the lack of direct contact between students and professors and among students themselves. Teaching through the various platforms of the international network can be useful as an integration for didactic purposes, but it can no way substitute the “live” lessons of teachers and professors, and the direct exchange of ideas and knowledge among the students themselves.

Нагадаємо, конференція «Ad fontes» - традиційний науковий форум, на який щоп’ять років збираються дослідники з різних академічних осередків не лише України, а й Європи та Америки – своєрідна платформа, де презентують і дискутують найновіші наукові відкриття і плекають нове знання не лише історики, а й філософи, богослови, літературознавці, мовознавці.

Більше інформації про конференцію – на сайті.