Величковський Петро Іванович

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:06

- богослов, філософ, письменник, перекладач, архімандрит

Величковський Петро Іванович, чернече ім'я Платон, схимницьке Паїсій Святий (2.12.1722, м. Полтава. 15.11.1794, Ніамецький монастир, тепер Румунія) - богослов, філософ, письменник, перекладач, архімандрит. Походив з родини протоієрея Полтавської Успенської церкви Івана Величковського та його дружини Ірини. Полтавськими протоієреями були прадід і дід. Прадід - відомий український поет І. Величковський. Прадід по матері - купець, єврей Мандя, що перейшов з сім'єю у православ'я, започаткувавши знаний в Україні рід Манденків. 1727 помер батько В. Мати разом зі своїм братом Василем Манденком та старшим сином Іваном Величковським просила архієпископа Київського, Галицького і всієї Малої Росії Р. Заборовського визнати їхнє право на наслідування батькового протоієрейського престолу. Архієпископ задовольнив їхнє прохання. Брат В., Іван, впродовж 5 років був протоієреєм полтавським, помер, коли В. було 13 років. 1734 В. вступив до КМА, де навчався 4 роки одночасно з Г. Сковородою. Поїхав до Любецького Антоніського монастиря з метою стати ченцем. Через деспотичне ставлення ігумена Германа Заборовського В. залишив монастир і, перейшовши по кризі Дніпро, дістався до Медведівського Микільського монастиря, де на день Преображення Господнього 1741 прийняв чернечий постриг від ігумена Никифора Руновського.

Невдовзі В. з ченцями Нартифієм Андрієвим та Криснентом Даниловим вирушив до Києва. Прийнятий до КПЛ, працював гравером у майстернях Лаврської друкарні. У Києві В. дізнався, що його мати, яка болісно переживала вибір сина, нарешті змирилася й сама прийняла чернечий постриг у Полтавському Покровському монастирі. В. залишив Україну й вирушив до Молдавії (1743). У скиті Святителя Христового Миколи Чудотворця, що у Трай-стенах, В. вперше побував на святковій літургії за афонськими традиціями. Влітку 1746 залишив Молдавію і дістався святої гори Афон. 1750 його відвідав старець Василій з Молдавії, від якого В. прийняв постриг в мантію. 1758 рукоположений у сан священика. З дозволу ігумена монастиря Пантократора, котрий перебував під покровительством Запорозької Січі, оселився у старій келії св. пророка Іллі, де заснував Свято-Іллінський монастир. Цей монастир став поряд із монастирем Св. Пантелеймона найбільшим на горі Афон. Братію його становили українці Тут В. вивчав святоотечеські аскетичні писання - твори Антонія Великого, Григорія Синаїта, Ісихія Єрусалимського, Нового Богослова та ін., переважно отців-ісихастів. Разом з ченцями займався перекладами їхніх творів. Кількість братії монастиря весь час зростала, і В. разом із 64 ченцями 1763 залишив Афон і з дозволу митрополита Молдовлахійського Гавриїла Каллімаха оселився у Святодухівському монастері, біля Драгомирни на Буковині. Статут монастиря був по чину Василя Великого Кесарійського, служби велися поперемінно румунською і церковнослов'янською мовами. У Драгомирні В. прийняв схиму - найвищий ступінь чернецтва, який передбачав затворництво, суворі обмеження.

У цей час він написав свій основний твір "Об умной или внутренней молитве". Коли ж Буковина в результаті Російсько-турецької війни 1787-91 відійшла до Австрії, В. перейшов з Драгомирни до Секульського монастиря, а через 4 роки на прохання митрополита очолив сусідній Ніамецький монастир ((1779), найбільший у Молдавії. Тут прийняв сан архімандрита (1790). Працював над перекладами, і насамперед над "Філокалією", на церковнослов'янську мову. Значну частину свого часу і сил приділяв бідним, заснував у монастирі шпиталь, розвинув різноманітні ремесла і 1794 занедужав і помер. 19.11.1794 його поховано у головній церкві Вознесіння Господнього Ніамецького монастиря. На могильній плиті слов'янськими і румунською мовами зроблено такий напис: "Здесь почиваеть блаженний отец наш ієросхимонах й архимандрит старец Паисий, малороссиянин, иже от Афонской горы с 60 учениками в Молдавию пришед й тут множество братій собрав й об-щежитіе собою обновив, ко Господу от іде 1794 года ноября 15: во дни благочестваго господаря Михайла Суджу воєводи й преос-вящениаго митрополита Іакова".

В. був одним з найвизначніших наставників і вчителів духовного життя. Він не створив нового вчення. Але, використавши давні автентичні східно-церковні монастирські та ісихастські традиції, поєднавши їх різноманітні течії та напрями, вдихнув нове життя в східнослов'янське й молдово-валаське чернецтво.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."