Олександру Костюку
лейтенанту, командиру взводу ЗСУ, могилянцю. Олександр очолює Інформаційно-обчислювальний центр НаУКМА і є випускником Києво-Могилянської бізнес школи (ExecutiveMBA-25).
З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр боронить нашу країну. 24 лютого він вже був у лавах ТРО Києва, захищав Ірпінь, пізніше воював на Харківщині. У грудні 2022 р. під Бахмутом підірвався на міні, отримав тяжке поранення. Ампутовано праву ступню, лікарі намагають врятувати ліву ногу.
«Зараз я в Київському госпіталі, з ампутованою ступнею. Операції стали для мене щоденними процедурами, а знеболювальне потрібне як вода. Починається довгий процес реабілітації. Повноцінний марафон. Я вірю, що зможу повернутися і планую надалі продовжити боротьбу в лавах збройних сил. Слава Богу, сучасні технології лікування це дозволяють…»
Безмежно вдячні Олександру за службу і захист! Дякуємо за приклад патріотизму і мужності! Підтримуємо його впевненість та рішучість успішно пройти лікування!
Моральна та матеріальна підтримка могилянців дуже важливі:
fb: OleksandrKostyuk
Фінансову допомогу на реабілітацію та протезування можна направляти на рахунки:
Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/6NMJ4yzWEC
ПриватБанк: 5168752016654488
Допис Олександра у facebook від 24 грудня 2022 року:
«У цих авто були ми…
Я проводив ротацію з позицій, яка уже встигла стати звичною. По дорозі, якою їздили так часто і так інтесивно, що інколи утворювалися затори. Дорогою, яку перевірили сапери. І не один раз. Але навіть дотримання усіх цих умов не допомогло уникнути підриву на мінах. Тому що, коли вам кажуть, що на війні кожен крок вліво, крок вправо — уже великий ризик, то знайте, що це аж ніяк не перебільшення. Тому що здобувати свою незалежність українцям доводиться долаючи тяжкі перешкоди, ціною власних зусиль та крові синів та дочок.
Мені пощастило. Кермо було не з того боку, який міг би стати фатальним. Пощастило мати побратимів, які витягли, надали першу допомогу і вчасно евакуювали. Пощастило потрапити до лікарів, які знають свою справу. Я щасливий, що з всієї цієї ситуації вийшов зі щитом.
Зараз я в Київському госпіталі, з ампутованою ступнею. Операції стали для мене щоденними процедурами, а знеболювальне потрібне як вода. Починається довгий процес реабілітації. Повноцінний марафон. Я вірю, що зможу повернутися і планую надалі продовжити боротьбу в лавах збройних сил. Слава Богу, сучасні технології лікування це дозволяють.
Якщо хтось має бажання відвідати мене і підтримати особисто — буду радий бачити на чай. Пишіть в будь-який месенджер, узгодимо дату.
Якщо маєте можливість підтримати мою реабілітацію фінансово — за посиланням:
https://send.monobank.ua/jar/6NMJ4yzWEC
ПБ 5168752016654488
В той же час, війна продовжується і для сотень тисяч інших моїх побратимів, які готові далі боротися, не зважаючи на всі ризики. Не зважаючи на все, з чим їм доводиться стикатися щодня. Ці люди — титани. Все, що їм потрібно — не забувати про важливість справи на вівтар якої вони кладуть готові покласти своє здоров’я і життя. Пам’ятайте про це.
Слава Україні! Героям слава!»
Допис kmbs від 14 червня 2022 року:
До війни основною справою OleksandrKostyuk, випускника ExecutiveMBAkmbs, було управління у сфері IT. Зокрема, він є директором інформаційно-обчислювального центру НАУКМА. У січні в Олександра закінчився контракт із Національним агентством із забезпечення якості освіти. Також він опікувався різними IT-проєктами у неприбутковій сфері.
Вдень 24 лютого Олександр вже був в екіпіруванні, з речами й навіть власною зброєю у своєму батальйоні ТРО Києва. Долучився до ТРО він ще до війни й активно тренувався. Згадує, що тоді часом журналістів на тренуваннях було більше, ніж учасників. А 24-го прийшов момент на практиці довести свій намір захищати країну зі зброєю в руках.
У ТРО йшли люди з різним досвідом чи без нього. У випадку Олександра – він мав бажання й втілив його. «Я вважаю: щоб бути громадянином, треба платити податки й служити в армії», – впевнений він.
На його думку, армія має бути прикладом хорошої бюрократії. Оскільки він чимало працював із державними структурами, то зараз його не дивують жодні процеси. А загалом він бачить, що за структурою армія – це та сама організація, і управляють нею, як організацією.
«Багатьом здається, що найголовніше у війні – влучно стріляти, – каже Олександр. – Але насправді ще треба знайти, у кого постріляти. Сучасна війна – це війна артилерії. Постріляли, потім запустили дрон та подивилися, що наробили, потім навалили знову. І, зрештою, все залежить від того, які навколо люди, наскільки відповідальне ставлення у командира підрозділу». Олександру дуже подобаються побратими: «зібралися ресурсні люди», каже він.
Зараз Олександр керує взводом та перебуває у Харківській області, а до цього був у Ірпені. Воювати збирається до перемоги й вважає, що не лише фронт, а й тил робить до неї вагомий внесок: «коли ти дзвониш у тил і кажеш, що потрібна така ось штука, і це оперативно вирішується, – це дуже цінно. Хтось скаже, що Київ уже забув про війну. Нехай так, це нормально, – головне, щоб пам’ятали, що нам треба допомагати».