Видатні професори і студенти

Мартос Іван Романович

Деталі: Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:30

- історик, поет

Мартос Іван Романович (бл. 1760, сот. м .Глухів Ніжинського полку, тепер райцентр Сумської обл. - 4.04.1831, х. Парк-Трудолюб Миргородського пов. Полтавської губ., тепер с. Трудолюб Миргородського р-ну Полтавської обл.) - історик, поет. Походив із козацької старшини Лохв. сотні Лубенського полку. Праправнук Мартина Матроса, лубенського полкового судді (1698-1706), син значк. товариша Романа Матроса, двоюрідний брат історика О.І.Матроса. Навчався в Києво-Могилянській академії, по закінченні якої (1778) був секретарем у гетьмана К. Розумовського. З 1796 до 1816 - столоначальник і директор департаментів у Міністерстві юстиції (Санкт-Петербурга). Дружив і листувався з етнографом, істориком, агрономом В. Ломиковським, письменником В. Капністом, міністром юстиції Д. Трощанським, близько знався з сенатором В. С. Томарою. З 1813 - колезький радник. Кавалер орденів св. Анни II ст. і св. Володимира IV ст. 1815 пішов у відставку, захопився дослідженнями літописної спадщини Київської Русі. 1819-29 чернець Києво-Почаївської лаври, збирав і переписував історичні документи в київських монастирях та архівах. Уклав каталог бібліотеки Д. Трощанського в с. Кобинці. 1810-16 -учасник петербурзьких "масонських лож". Захоплювався містицизмом. Цікавився творчістю Г. Сковороди. З 1830 переїхав до свого друга В. Ломиковського в Парк-Трудолюб, де й помер. Похований у Трудолюбці на родинному цвинтарі Ломиковських. На знак своєї поваги до друга В. Ломиковський спорудив на його могилі пам'ятник, автором якого є відомий скульптор І. П. Мартос, дядько Матроса. Поховання не збереглося. Пам'ятник на могилі зруйновано за радянської доби; його фрагмент довго лежав у с. Трудолюб без догляду. Знайшов його 1986 краєзнавець Л. О. Розсоха. Зараз пам'ятник зберігається в історико-краєзнавчому музеї с. Шахворостівка Миргородського району Полтавської області.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

Максимович Іван Петрович

Деталі: Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:29

- генеральний писар, перекладач, бібліограф, редактор, лексикограф

Максимович Іван Петрович (вірогідно, 1670-ті рр., вірогідно, полк. м. Ніжин, тепер райцентр Чернігівської обл. - 1.08.1732, ймовірно, м. Москва) - генеральний писар, перекладач, бібліограф, редактор, лексикограф. Народився у сім'ї значкового товариша Петра Васильківського, що був "в обороні І. Мазепи" (п. 1711). Онук Максима Васильківського (Печерського) (п. між 1694 і 1698). Вчився у КМА, яку закінчив на початку XVIII ст. Прийнятий військовим канцеляристом до полкової канцелярії Ніжина, де на той час його дядько Дмитро Максимович займав посаду полкового судді. Максимович також став довіреною особою гетьмана І. Мазепи. Виконував його депутатські доручення. 1704 їздив до польського короля Авґуста ІІ Сильного.

Після поразки в Полтавській битві Максимович разом з гетьманом І. Мазепою емігрував. 1710 обраний генеральним писарем в уряді гетьмана П. Орлика. 1710 - 11 разом з полковником Дмитром Горленком і генеральним суддею Климом Довгополим брав участь у переговорах з кримським ханом Девлет-Гіреєм, які завершилися укладенням союзного українсько-кримського договору, що мав антиросійське спрямування. У грудні 1711 відправлений гетьманом П. Орликом з депутатською місією до Стамбула для укладення україно-турецького союзу, спрямованого проти Росії, але політична ситуація і плани шведського короля Карла XII змінилися, і тому українське посольство, опинившись в ізоляції, змушене було затриматися в Стамбулі на тривалий час. Більше того, цар Петро І, дізнавшись про місію представників П. Орлика, наказав вислати їхніх найближчих родичів до Москви, що й було здійснено в квітні 1712. Серед них був і брат Максимовича Степан Максимович. Ці тяжкі обставини змусили українських посланців шукати можливості повернення на батьківщину. Звернувшись із проханням про посередництво до патріарха Єрусалимського, на початку 1714 вони отримали від російських послів амністію та дозвіл повернутися в Україну, куди вирушили у березні 1715. Однак на батьківщині колишні прибічники І. Мазепи прожили недовго, оскільки царським наказом їм було звелено жити в Москві. Життя в російській столиці для депортованих українців було тяжке: лише через кілька місяців Максимович почав отримувати гроші на харчування - по 10 коп. на день. У Москві Максимович захопився літературною діяльністю. 1718 закінчив переклад книжки медитативних елегій брюссельського єзуїта Германа Гюго, 1587-1629) "Желания благоговейные", 1624); нині відомі чотири списки цього перекладу, які зберігаються в РНБ (СПб.) та в БРАН (СПб). Після цього перекладу Максимович почав працювати над великим латино-слов"яно-російським словником (1718-24). Максимович, як він сам говорить у передмові до словника, користувався також латинським словником Амброджо Калепіно (1435-1511). Праця Максимовича була величезною: це можна бачити як стосовно латинського реєстру, де Максимович не обмежився вищезгаданими джерелами і вніс нові слова та вирази, так і щодо перекладної слов"яно-російської частини, де лексикографічна обробка матеріалу супроводжується постійним вживанням нових синонімів. Максимович мав намір подарувати словник імператриці Катерині 1 на день її коронації (1724) в надії, що вона накаже надрукувати його "Лексикон". Але, на жаль, словник довго залишався в рукописі. Нині відомі два його примірники, які зберігаються в РНБ (СПб.) та в БРАН (СПб.) (в останньому передмова завершена і більш досконала, а в словниковій частині містяться доповнення). 1991 перший примірник надруковано у факсимільному виданні О. Горбача (Рим, 1991). 1722-26 Максимович працював справщиком Московської синодальної друкарні з оплатою 110 руб. на рік та виконував обов'язки бібліотекаря її книгосховища. 1722, за наказом імператора Петра 1 йому разом зі справщиком Андрієм Івановим було доручено скласти каталог бібліотеки. Однак основну частину роботи перебрав на себе Максимович, який працював з великою відповідальністю та цілеспрямованістю. Праця над каталогом затяглася майже на 5 років. Закінчений "Каталог универсальный" зберігся в двох повних списках - у РГБ (М.) і в Науковій бібліотеці Казанського унституту. Одночасно Максимович займався редакторською роботою: у січні 1724 разом з іншими справщиками він завершив звірку "Цветной Триоди" (К., 1723) з московським виданням (нині у РГИА, СПб.); після цього разом з Йосипом Кречетовським правив мову і стиль перекладу А. К. Барсова "Аполлодора граматика афинейскаго библиотеки, или О богах", виданого 1725. У цей саме час Максимович закінчував роботу над своїм словником.

1726 викрито крадіжку зі скарбниці друкарні. 1 хоча ім'я Максимовича з кримінальною справою не пов'язувалося, на нього надійшов донос друкарського канцеляриста Кирила Афанасьєва, в якому Максимович звинувачувався у зраді через свою підтримку І. Мазепи. Його було визнано "неблагонадійним" і за наказом Синоду в грудні 1726 усунено з посади в друкарні.

В останній період свого життя в Москві Максимович вивчав великий скарб арабських монет, знайдений 1707 у Києві. У жовтні 1728 (у двох списках вказано березень 1730) він переклав з латинської мови посібник з медицини "Ковчежец медицинский" (відомі чотири списки XVIII ст.); підпис "пребедный страдалец малороссиянин Йван Максимович" дуже виразно говорить про його настрій того часу. В кінці грудня 1730 поширилася чутка, що Максимовичу дозволено повернутися в Україну. І хоча Максимович все життя до цього прагнув, навряд чи це йому вдалося здійснити.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

Ломоносов Михайло Васильович

Деталі: Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:28

- російський вчений, енциклопедист, природодослідник, філософ, поет, художник, історик

Ломоносов Михайло Васильович (8.11.1711, с. Денисовка біля м. Холмогори Архангельської губ., тепер с. Ломоносово Холмогорського р-ну Архангельської обл., РФ - 4.04.1765, м. С.-Петербург) - російський вчений, енциклопедист, природодослідник, філософ, поет, художник, історик. Народився в сім'ї поморянина, який займався морським промислом і торгівлею на власних суднах. Початкову шкільну освіту здобув у рідних місцях, де вперше познайомився з представниками київської вченості. 1712-30 церковного й культурного життя в Холмогорській єпархії очолював вихованець Києво-Могилянської академії, єпископ Холмогорський і Важеський В. Волостковський. З його появою в Холмогорах, пишуть дослідники життя Ломоносова, "на север хлынули воспитанники Киевской й Московской академій". 1714 Волостковський відкрив при Карельському Миколаївському, а 1723 при Холмогорському Преображенському морях словенські школи. Учителями, зокрема, в Холмогорській, були могилянці Лаврентій Волох, І. Каргопольський. Священиком Курейської (Куростровської) парафії, до якої належало й село Денисовка, став колишній студент Києво-Могилянської академії Федір Кардашевський. Близько 1724 Ломоносов пішов до Холмогорської школи, де викладали вихованні Києво-Могилянської академії (вивчав церковно - слов'янську, латинську і грецьку мови). Тут або, як вважає дехто з дослідників, ще в домі священика Ф. Кардашевського, де Ломоносов розпочинав навчання, він познайомився з "Граматикою словенською" М. Смотрицького, одного з перших ректорів Києво-Могилянської академії, й "Арифметикою" Леонтія Магницького, які він уже в зрілому віці називав не інакше як "вратами своей ученості". Саме через київських учителів у Ломоносова зародився великий інтерес до літератури й художнього слова. Цьому, зокрема, сприяло його знайомство з Псалтирем, перекладеним у віршах вихованцем Києво-Могилянської академії С. Полоцьким. Як писав Ломоносов у листі до М. І. Новикова 1772, читав він цей Псалтир "неоднократно... й пристрастился к стихам й получил желание обучаться этому искусству". Пізніше сам здійснив віршований переклад Псалтиря, дуже подібний до перекладу С. Полоцького. Серед учених людей Куростровської волості й Холмогор побутував також "Синопсис", виданий 1674 у Києво-Могилянській академії (як свідчив напис на задній дошці одного з тамтешніх примірників).

15.01.1731 Ломоносова зараховано до першого класу Московської слов'яно-греко-латинської академії - фари. За півтора року закінчив всі три граматичні класи й перейшов 1.09.1732 до класу піїтики. Викладачами Ломоносова від фари до філософії були могилянці І. Лещинський, Ф. Квітницький, Порфирій Крайський, А. Кувечинський та інші, ректорами - Г. Концевич, С. Калиновський. Перший біограф Л. І. Верьовкін 1784 зазначав, що допитливий юнак у вільний від занять час "рылся в монастырской библиотеке", тобто в бібліотеці Московського Заіконоспаського монастиря, при якому була Московська слов'яно-греко-латинська академія. Саме у рік вступу Ломоносова до Академії єпископ Рязанський і Муромський Г. Чужинський заповів їй власну бібліотеку - 365 томів, які й поклали початок академічній бібліотеці. В ній були праці античних письменників, отців християнської церкви та інших богословів, історичні і філософські твори, посібники до вивчення іноземних мов - від давніх до новітніх, праці письменників Нового часу. У жовтні І734 Ломоносов вирушив до Києво-Могилянської академії. Вперше про це написав зі слів самого Ломоносова академік Я. Штелін. З приводу поїздки Ломоносова до Києва висловлювалися різні припущення. За однією із версій причиною було його виключення з Московської слов'яно-греко-латинської академії за те, що він безпідставно вказав на своє дворянське походження. Вірогідно, задум відвідати Києво-Могилянську академію визрів у Ломоносова під впливом київських учителів та учених і за підтримки найвпливовішого на той час в Росії могилянця Т. Прокоповича. За переказами, після виключення Ломоносова він взяв його під свій захист: "Не бійся нічого, хоча б під калатання великого Московського соборного дзвону оголошуватимуть тебе самозванцем - я твій захисник". Ректор Г. Концевич не лише поновив Ломоносова в студентах, але згодом зарахував його до 11 найкращих вихованців, кандидатів до Санкт-Петербурзького академічного університету. Тобто двічі, як емоційно зазначають сучасники Ломоносова, Т. Прокопович "оказал великую услугу отечеству - он даровал России Ломоносова".

У жовтні 1734 Ломоносов був уже в Києво-Могилянській академії. Час перебування в ній дослідники визначають по-різному: або 4 місяці, або до кінця 1734/35 навчального року. Відомо, що взимку (в листопаді-грудні) 1735 він був уже в Москві, вірогідно, якраз у зв'язку з переведенням до Санкт-Петербурзького академічного університету.

На той час Києво-Могилянська академія мала славу найвідомішого освітнього й культурного центру. Саме в Києво-Могилянській академії найкраще було розроблено теорію поезії й ораторського мистецтва, був високий рівень викладання латини, філософії й вищої математики. Існувала розвинена мистецька школа, славилася академічна бібліотека з її рукописними зібраннями. Очевидно, що Ломоносов відвідував окремі лекції, багато часу проводив у академічній бібліотеці. Петербурзькою дослідницею Г. М. Мойсеєвою виявлено понад 40 друкованих книг і рукописів, які в той час належали Києво-Могилянській академії, на сторінках яких Ломоносов залишив безліч різноманітних поміток (треба врахувати, що не всі книги нею опрацьовані та й не всі збереглися). Студіював Ломоносов праці з історії та філософії, поетики і риторики, підручники з латинської і грецької мов, давні літописи. Зокрема, це "Печерський патерик" та лаврський збірник початку XVIII століття, що складався з "Літописця келейного" Д. Туптала (Ростовського) й додатка каталога митрополитів Київських. Обидві праці Ломоносов використав згодом у своїх творах: "Кратком россійском л'ътописцъ с родословієм" (1760), "Древней российской истории", ч. 1-2 (СПб., 1766) та написаній ним 1764 праці "Идеи для живописних картин из россійской исторіи". Увагою Ломоносова користувалися курси академічних професорів з філософії за 1702-33 роки. На їхніх сторінках теж виявлені помітки. Вивчав поетики, особливо поетику Т. Прокоповича "Dе агtе роеtіса libгі III аd иsum еt іnstіtutіоnеm studіоsае іuvеntutіs гохоlаnае dісtаtі Кііоvіае іn огthodoха асаdеmіа МоhуІаеаnа аnnо Dоmіnі 1705" ("Три книги про поетичне мистецтво для вжитку і вдосконалення студіюючої української молоді, прочитані в Києві у православній Могилянській академії року Божого 1705"), яка тривалий час була незмінним керівництвом для теоретиків поезії. Надзвичайно ретельно опрацьовував латинську граматику Альвара, на сторінках якої залишив найбільше поміток, вивчав теорію силабічного і силаботонічного вірша, що викладалась у Києво-Могилянській академії. Пізніше на її основі Ломоносов у "Письмах о правилах россійскаго стихосложенія" (1739) і "Кратком руководстве к красноречию" (1743/44 і 1747/48), теоретично обґрунтував і утвердив силаботонічну систему російського віршування. 1755 вийшла "Россійская граматика" Ломоносова, яку, за твердженнями дослідників, було написано під впливом "Граматики словенської" М. Смотрицького. Зацікавився технологією добування корисних копалин, солеваріння, виготовлення смальти для мозаїк і кольорового скла. Збереглося понад 20 творів, виконаних Ломоносовим та його учнями (портрети, ікони, ландшафти) в мозаїчній майстерні, відкритій вченим з урахуванням київського досвіду. Серед них "Нерукотворний Спас", "Богоматір", панно "Полтавська баталія" та інші. Одночасно Ломоносов вивчав історію та географію України, знання яких виявив, зокрема, у відомій полеміці з Г.- Ф. Міллером (1749), де він наводив назви архітектурних та історичних пам'яток Києва, дніпровських порогів - Козацький, Ненаситець, імена київських князів та інших, в тому числі, перебування Ломоносова у Києво-Могилянській академії, почерпнуті в ній знання мали на молодого вченого плідний вплив і склали частину того ґрунту, на якому розвинувся згодом багатогранний талант Ломоносова - вченого, історика, географа, мовознавця, засновника нової російської мови, літератури, поезії.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

Лящевський Василь

Деталі: Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:29

- мовознавець, професор, ректор Московської слов'яно-греко-латинської академії, архімандрит

Лящевський (Лащевський) Василь, чернече ім'я Варлаам (бл. 1704, м-ко Кобильниці Перемишльського пов. Руського воєвод., тепер Респ. Польща - 28.07.1774, м. Москва) - мовознавець, професор, ректор Московської слов'яно-греко-латинської академії, архімандрит. Народився в сім'ї священика. Навчався в Києво-Могилянській академії. 1732/33 навчальні роки - студент класу філософії. 15.03.1733 разом зі студентами-філософами, які відмовилися слухати лекції професора С. Калиновського, засуджено Р. Заборовським, тоді протектором Києво-Могилянської академії, до тілесного покарання. Як студента, здібного до іноземних мов, найкращого учня мовознавця професора С. Тодорського, на кошти Р. Заборовського направлено до європейського центру орієнталістики - університету Галле. Повернувшись у Києво-Могилянську академію, слухав 1739/40 навчального року богослов'я і одночасно викладав у класі фари (аналогії). Ґрунтовні знання й педагогічні здібності дали змогу Лящевському порушити ієрархічні учительські щаблі просування від нижчого класу до вищого, бо вже наступного 1740/41 навчального року він - викладач піїтики. Уклав для студентів як посібник з поетики трагікомедію "О награждении в сем свете приисканных дъл мзды в будущей жизии вечной". 1740 прийняв чернечий постриг. 1741/42 навчального року викладав риторику і після виклику С. Тодорського до Москви (травень 1742) заступив його на посаді професора "священних мов" - єврейської і грецької.

1744 переклав для великого князя Петра Федоровича з грецької "Зерцало должности государем". 1746 склав латинською мовою за матеріалами лекцій С. Тодорського граматику грецької мови "Книга мистецтва настанов з грецької мови, ...представлена у Києво-Мо-гилянській академії", яку було видано у Вроцлаві того самого року. Згодом учень Лящевського, й викладач грецької мови Києво-Могилянської академії Г. Щербацький доповнив граматику, а М. Бантиш-Каменський, який навчався у Києво-Могилянській академії в 1745 - 54, поділив її на параграфи, долучив хрестоматію й видав 1779 у Лейпцигу, де її видавали ще кілька разів. Переклад російською мовою було здійснено студентом Києво-Могилянської академії В. Петровим ("Греческая грамматика...". СПб., 1788). 1746/47 навчального року Лящевський - професор богослов'я й префект Києво-Могилянської академії. Але у травні 1747, не скінчивши читати курс, змушений за ухвалою Синоду "немедля" виїхати до Санкт-Петербурга для перегляду й виправлення слов'ян, перекладу Біблії. Як винагороду в Києві за Лящевським залишили ігуменство у Межигірському монастирі.

Після успішного завершення роботи над Біблією Лящевський отримав архімандритство у Московському Донському Богородицькому монастирі. 23.06.1753 призначений ректором Московської слов'яно-греко-латинської академії як "искусный й известный человек" і отримав архімандритство в Московському Заіконоспаському монастирі, але останнім керував через намісника. 1754 - 58 - член Синоду з місцем проживання у Санкт-Петербурзі. На початку 1770-х років подарував Києво-Могилянській академії 4000 рублів, з умовою, щоб на проценти з них утримувалися викладачі грецької і єврейської мов і закуплялися навчальні посібники з цих предметів. 1774 заповів ще 3000 рублів з тією ж метою й 872 книги для академічної бібліотеки.

Помер у Москві в сані архімандрита Донського монастиря, похований у монастирській Сретенській церкві.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

Козельський Яків Павлович (молодший)

Деталі: Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:27

- письменник, філософ-просвітитель, викладач

Козельський Яків Павлович (молодший) (1728, сот. м-ко Келеберда Полтавського полку, тепер Кременчуцького р-ну Полтавської обл.- бл. 1794, с. Крутий Берег Лубенського пов. Київського намісн., тепер Лубенського р-ну Полтавської обл.) - письменник, філософ-просвітитель, викладач. Народився у сім'ї наказного сотника кобеляцького Павла Степановича Козельського. Брат депутата Комісії зі складання проекту Нового Уложення законів Російської імперії Якова Козельського. Дядько Ф. Козельського. Дитячі роки провів у Келеберді та Кобеляках. Навчався у Києво-Могилянськії академії, де "постиг основы латини". 1742 згадується серед учнів класу граматики, які присягали імператриці Єлизаветі Петрівні. Закінчивши клас риторики, вирушив восени 1750 до Санкт-Петербурга, щоб продовжити освіту. 1750-52 вчився в університетській гімназії при Санкт-Петербурзькій АН. У квітні 1752 за клопотанням академіка Крашеніннікова, який 20.03.1752 писав про Ковельського у рапорті, що він "во всех оных науках поступает с прилежанием хвалы достойным", зарахований до університету, де вивчав філософію та математику. Курс філософії слухав у Й.-Ф. Брауна, а лекції з математики та фізики - у Г.-В. Ріхмана. Менше ніж через рік Ковельського призначено викладачем німецької мови в університетській гімназії; на цій посаді залишався до січня 1756. З 1755 - репетитор з німецької і латинської мов та математики у небожа прокурора Комерц-колегії Н. Самаріна. У липні 1757 звернувся до академічної канцелярії з проханням дозволити йому жити в будинку прокурора, щоб була можливість більше грошей виділяти на книги і речі, потрібні для навчання. 22.05.1757 подав чолобитну про звільнення з АН і вже через 4 дні отримав "абшит" і вступив на військову службу. За сприяння Самаріна зарахований гренадером до Преображенського полку і значився при коменданті І. Посагові. Дослужився до чину інженер-капітана артилерії (1764). Службу залишив 1766. Ще з початку 1760-х рр. викладав математику і механіку в Санкт-Петербурзькому артилерійському інженерному шляхетному корпусі. 1764 випустив навчальні посібники "Арифметические предложения", у передмові до яких задекларував себе прихильником дослідного методу. Одночасно з педагогічною діяльністю займався перекладами з французької та німецької мов. 1764-66 переклав 6 великих творів, чотири з яких - історичні. Причина такої спрямованості полягає в тому, що "чтение истории приносит людям пользу: она вместо сухих и скучных философских правил исправляет нам разум й поступки живыми и в натуре происходящими примерами". Завдяки Козельському читач ознайомився з двотомною "Датською історією" скандинавського просвітника Л. Гольберга; з книгою "Государь и министр" німецького історика, прихильника освіченого абсолютизму К.-Ф. Мозера, "Историей славных государей и великих генералов, с рассуждениями о их поступках й делах, собранные Й. Шоффиным. Из сочинений Роллена, Кревнера и других", ч. 1-2 (СПб., 1765), де протиставляються "мудрые законодатели" та "монархи-поработители"; і, нарешті, з "Ис-ториею о переменах, происходящих в Швеции в рассуждении веры и правления", ч. 1 - 2 (СПб., 1764-65) французького історика Р. О. Верто д'Обера. Козельський супроводжував переклади власними передмовами та примітками. На думку Козельського, всі біди й нещастя породжені бажанням одних людей підкорити своїй волі інших. Звідси всі насильства і війни. Закликав монархів утримуватись від загарбницьких воєн, які нічого, крім горя, не приносять народам. Козельський розвінчував суспільну нерівність і говорив про те, що кожна людина має працювати і користуватися усіма благами життя. Тому він протестував проти "праздности, неумеренности й других излишеств". З приводу політичного устрою писав, що "единоличие", крім як на війні, "весьма бесполезно". Одна людина не може необмежено керувати тисячами, вона має радитись зі "своими товарищами й поморниками". Серед оригінальних творів помітне місце належить "Философическим предложениям" (1768). Цю роботу було написано менше ніж за рік, коли Козельський працював секретарем 3-го депутатського Сенату, куди він вступив 1768. Книга складається із вступу та двох головних розділів: теорії філософії (логіки і метафізики) та практичної, або ж морально-повчальної (юриспруденції і політики). У цьому творі Козельський звертався насамперед до питання "прямой добродетели". На його думку, вона полягає в тому, щоб заради добробуту людей навчати їх ("просвещать их разум"). Козельський висловив оригінальну позицію: "Выполировать народ иначе нельзя, как чрез облегчение его трудностей". Тим самим Козельський протиставив загальноприйнятному для просвітників гаслу "Шлях до свободи лежить через просвіту!" діаметрально протилежне: "Свобода - шлях до просвіти!" Головне завдання філософії Козельський вбачав у віднайдені "правил", які ведуть до добробуту людської істоти. Вимагав правового обмеження свавілля державної влади. Рівність і безправність перед особою абсолютного монарха прагнув замінити рівністю перед законом. У цьому полягала суть теорії суспільного договору. Козельський спирався на французьких філософів: Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвеція, Вольтера та показав себе не лише знавцем сучасної йому західно-європейської просвітницької літератури, але й глибоким мислителем з власною позицією. Його книги посіли гідне місце у бібліотеці Києво-Могилянської академії завдяки М. Бантишу-Каменському.

Крім наук, творів, переклав і видав російською мовою трагедію англійського драматурга XVII ст. Отвея "Возмущение против Венеции" (СПб., 1764). 3 1768 - учасник "Собрания, стараюшегося о переводе иносгранных книг". Для нього переклав вибрані статті з "Епсусlореdіе, оu Dісtіопаіге гаіsоnnе des sсіеnсеs, des arts et des metiers" ("Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел"), опублікувавши їх у двох томах 1770. Серед них - "Діалектика", "Логика", "Мораль", "Нравоучение", "Политика", "Философия" та ін.

1770 у порядку старшинства по службі Козельський мав посісти вакантне місце обер-секретаря Сенату, але його кандидатуру було відхилено. У червні 1770 виїхав із Санкт-Петербурга до Глухова, де зайняв полковницький уряд у Малоросійській колегії. 1773 отримав у довічне володіння с. Крутий Берег, Петрівці та х. В'язівці Городиської сотні Лубенського полку з 60 дворами та 3 бездвірними хатами. За ревізією 1782, мав 793 душі обох статей. Восени 1778 через загострення хвороби вийшов у відставку в чині статського радника і оселився у своїх маєтностях. Тут він вивчав природничі науки, наслідком чого став твір "Рассуждения двух индийцев Калана и Ибрагима о человеческом познании" (СПб., 1788), у якій узагальнив зібрані ним дані різних наук, викладені у формі діалогу. 1784 дістав підтверджувальну грамоту на дворянство. 1786 повернувся у Санкт-Петербург, де перевидав "Механические предложения". 1791 - інспектор у гімназії для чужоземних одновірців, відкритій при Санкт-Петербурзькому артилерійському інженерному шляхетському корпусі, у якій навчались діти з грецьких сімей, що перейшли на бік Росії під час Російсько-турецької війни 1787-91. 18.07.1793 за станом здоров'я звільнився зі служби і виїхав із столиці у свої маєтності, де залишався до кінця життя. Мав сина Євграфа Козельського та дочку Катерину.

У родині Козельського, зокрема у його брата Якова Козельського, полтавського полкового осавула (1738-61), зберігався список Літопису Самовидця разом з працею Г. Граб'янки та інші документи. На його останній сторінці екслібрис "С числа книг осавула полкового полтавского Якова Козельского". Цей список, зроблений 1740 на Полтавщині, дістав назву "Ковельського". Разом із списком Іскрицького ліг в основу видання Літопису Самовидця, підготовленого О. Левицьким (К., 1878) і Я. Дзирою (К., 1971).

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

Архів новин