Граб'янка Григорій Іванович

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:10

- полковник Гадяцького полку, козацький літописець

Граб'янка Григорій Іванович (поч. 1670-х рр., м. н. невід. - 1738, м. см. невід.) - полковник Гадяцького полку, козацький літописець. Ймовірно, родич наказного полковника Переяславського полку (1648) Граб'янки (Кологривенка). Закінчив КМА в 1-й пол. 1680-х рр. 1686 - 1701 - рядовий козак Гадяцького полку, 1702 - 17 - гадяцький сотник, полковник, осавул, 1717 - 23 - полковий суддя. У 1726 - 30 - полковий обозний, 30.05.1730-38 - полковник Гадяцького полку. Будучи полковим суддею, Г. публічно протистояв протегованому імператором Петром І тодішньому галицькому полковнику Михайлу Милорадовичу, який утискував козаків, визискував селян, міщан, чинив неправедний суд, займався хабарництвом, здирствами, прямими грабунками, двічі робив замахи на життя Г. У складі козацьких військ Г. брав участь у походах: Кримських (1687-89), Азовських (1695-96), Кизи-Керменському і Німанському (1697), у Північній війні 1700-21; командував Галицьким полком у Російсько-турецікій війні 1735-39, де 1738 загинув у бою при Гайман-Долині (тепер с. Балки Запорізької обл.)

Г. належав до тієї патріотичної козацької старшини, яка наполягала на збереженні автономії України і відновленні гетьманства, ліквідації Малоросійської колегії. У складі старшин, делегацій кілька разів їздив до Санкт-Петербурга. 1723 депутацію на чолі з П. Полуботком за наказом імператора Петра І було заарештовано. Г. разом з іншими її членами ув'язнили в Петропавлівській фортеці. Після смерті Петра І їх звільнили (8.02.1728), Г. повернувся додому.

Г. - автор історичного твору, якому дав назву "Дійствія презільної і от начала поляков крвавшей небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана запорожского, з поляки за найяснійших королей полских Владислава, потом і Казимира, в року 1648 отправоватися начатой й за літ десять по смерті Хмельницкого не сконченной, з розних літописцов й из діаріуша на той войні писанного, в граді їздячу, трудом Григорія Грабянки собранная и самобитних старожилов свідетельстві утвержденная року 1710". Книга Г. складається з передмови "Обьявление к читателю, кояк ради вины сія історія начатся писати" й шести вступних розділів: коротка характеристика козацтва, його побуту, військової діяльності, козацько-селянських повстань 1630-х рр., відомості про Б. Хмельницького, його діяльність до 1648 р. Друга - центральна частина твору - має 16 розділів, присвячена найбільшим битвам Національно-визвольної війни українського народу у 1648-58 і розповідає про 2 останні роки життя Б. Хмельницького. Третя частина - з 15 розділів - висвітлює піввіковий період в історії України після смерті Б. Хмельницького (до 1709). У книгу включені віршовані тексти: "Похвала віршами Богдану Хмельницькому от народа малоросійського", "Вірші на герб малоросійський", вірші, в яких оспівуються перемоги під Корсунем і Зборовом; а також таблиці та реєстри українських гетьманів, козацьких полковників, українських великих міст. Г. возвеличує Б. Хмельницького, який є для нього ідеалом державного мужа, політичного вождя, полководця та еталоном видатних людських якостей. Автор "Дійствія презільної брані..." намагався розкрити роль козацтва у визвольній боротьбі українського народу, визначити місце України у всесвітній історії, доводив велике значення історії науки в житті суспільства і особливо знання рідної історії. Історичними джерелами для Г. були два укр. твори: літопис Самовидця і "Синопсис", та два польських: поема Самійла Твардовського "Громадянська війна" і латиномовна праця Веспасіана Коховського "Польські аннали". На сторінках своєї праці Г. говорить, що він використав "діаріуш наших воинов, в обозі писаного", а також робить посилання й окремі вказівки ще на польських хроністів Мартіна Кромера, Мартіна та Иохіма Бєльських, Мацея Стрийковського, Александра Гваньїні, німецьких істориків Иоганна Гібнера і Самуїла Пуффендорфа. Г. називає також і усні джерела: "Повіствованія очевистих тамо свідетелей, еще в живих обрітанещихся", які доповнювалися його особистими враженнями і життєвим досвідом. "Дійствія презільної брані..." написані тодішньою українською книжною мовою з елементами живої народної мови, з вкрапленням польських, чеських, латинських та німецьких слів. Стилю Літопису притаманні образність, емоційність, захоплююча форма розповіді. Твір Г. є своєрідною предтечею наук, монографії і водночас кваліфікується істориками літератури як історичний роман, бароковий за стилістикою, естетикою і світоглядом. Оригінал твору Г. не зберігся, але існують списки з нього в рукописних книгах XVIII ст, (автором статті знайдено понад 50 списків). У рукописній книзі 1763 священик Київського Флорівського монастиря М. Плиска не тільки переписав твір Г., а й переклав на вірші частину його тексту.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

Гоголь-Яновський Афанасій

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:09

- писар, секунд-майор, перекладач, домашній учитель, дід видатного письменника М. В. Гоголя

Гоголь-Яновський Афанасій (Панас) Дем'янович (1738, с. Кононівка 2-ї Лубенської сотні Лубенського полку, тепер Лубенського р-ну Полтавської обл. - поч. XIX ст., с. Василівна (Яновщина) Миргородського пов. Полтавської губ., тепер с. Гоголеве Шишацького р-ну Полтавської обл.) - писар, секунд-майор, перекладач, домашній учитель, дід видатного письменника М. В. Гоголя. Походив з родини священика Успенської церкви с. Кононівка Лубенського полку отця Д. Яновського. Освіту здобув у КМА (до 1757). За короткий час навчання опанував шість мов. З 1757 - перекладач у Генеральній військовій канцелярії. З 7.06.1782 - полковий писар, останній у Миргороді, секунд-майор (1794 - 98). Одночасно зі службою працював домашнім учителем у сім'ях козацької старшини, дворянства. 1776 таємно обвінчався зі своєю юною ученицею Тетяною Семенівною Лизогуб, дочкою бунчукового товариша С. Лизогуба та онукою переяславського полковника Василя Танського. Сам Г-Я. не був багатим, мав власних лише 5 кріпаків обох статей на Лубенщині (1782). Дружина за заповітами 1776 та 1781 одержала частину маєтків, пожалуваних ще 1757 В. Танському, що знаходилися в сотникових маєтках Бубнове та Ліпляве, в с. Келеберда і Решітки Ліплявської сотні Переяславського полку. 1784 батько Тетяни подарував їй та онуку Василю хутір Купчин (Купчинський) в Шишацькій сотні Миргородського полку та інші населені пункти з чималими земельними угіддями. Пізніше хутір став називатися Василівна або Яновщина, де в родовому маєтку пройшли дитячі роки М. В. Гоголя. Г.-Я., можливо, не без допомоги Лизогубів і Танських, відшукав у Генеральній військовій канцелярії документи про родинні зв'язки Яновських з козацьким полковником Остапом Гоголем - політичним та військовим діячем України XVII ст., який походив зі старовинного роду волинської шляхти. Брав участь у Національно-визвольній війні українського народу 1648 - 58: полковник вінницький (1648), подільський (1654), пізніше - наказний гетьман Правобережної України (1674 - 78). Резиденцією гетьмана було м. Димер, де він і помер 5.01.1679. Похований у Київському Межигірському монастирі. Прізвище знаменитого предка Г.-Я. додав до свого, став писатися Гоголь-Яновський. Це прізвище носив і його син Василь Панасович, а внук, Микола Васильович, як відомо, став уже лише Гоголем.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

Голубничий Зиновій Петрович

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:10

- живописець

Голубничий (Голубовський) Зиновій Петрович, чернече ім'я Захарія (1736, сот. містечко Келеберда Полтавського полку, тепер село Канівського р-ну Черкаської обл. - 13.12.1810, Київ) - живописець. Навчався у КМА до 1758, де також студіював живопис, який тут викладався поряд з іншими видами мистецтва. З 1758 удосконалював майстерність в іконописній майстерні Києво-Печерської Лаври, якою керував Галик Алімпій. 1761 прийняв у Києво-Печерськії Лаврі чернечий постриг й по смерті вчителя (1763) очолював його майстерню (1764-65, 1772-1810). Творив Г. в епоху українського бароко, коли в Україні будувалися розкішні палаци, церкви, багатоярусні іконостаси, які часто здіймалися аж до центрального куполу храму, вражаючи прихожан своїм золотим сяйвом та малюнками. З 1768 Г. розписував іконостас Хрестовоздвиженської церкви, збудованої на кошти полтавського полковника Павла Герцика (1700) на Ближніх Печерах. 1772-1777 очолив роботи з оновлення живопису Успенського собору Києво-Печерської Лаври.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

Гамалія Платон Якович

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:08

- морський офіцер, викладач, член Державного адміралтейського департаменту

Гамалія Платон Якович (18.11.1766, сот. м. Пирятин Лубенського полку, тепер райцентр Полтавської обл. - 2.07.1817, с. Малютинці, або с. Дейманівка Пирятинського пов. Полтавської губ., тепер Пирятинського р-ну Полтавської обл.) - морський офіцер, викладач, член Державного адміралтейського департаменту. Походив зі старовинного козацько-старшинського роду Гамаліїв, який мав у XVIІІ ст. кілька розгалужень. За легендою Гамалії походили зі старовинного польського шляхетного роду Висоцьких (Поділ, воєвод.), але пристали до Національно-визвольної війни українського народу 1648-58. Один з Висоцьких, Григорій, виконував дипломатичне доручення Б. Хмельницького в Туреччині. Саме там його назвали Гамалією, що в перекладі з тур. мови означає "сильний", "здібний до різних справ" чоловік. Ця легенда була ґрунтом для отримання Гамаліями в кін. XVIII ст. дворянства. У 2-й пол. XVIII ст. серед Гамаліїв, вихідців з Полтави, були полковники, генеральні осавули, генеральні бунчукові, генеральні хорунжі, дипломати. По жіночій лінії Гамалії перебували у родинних зв'язках з гетьманом П. Дорошенком та наказним гетьманом Андрієм Дорофійовичем Дорошенком, служили Б. Хмельницькому, І. Виговському, І. Брюховецькому, П. Дорошенку, І. Мазепі. Батько Г. Яків Олександрович Гамалія, бунчук, товариш (з 1766), Пирятин, городничий (1783), колезький асесор, був одружений з Катериною Семенівною Мандрикою. Володів с. Малютинці 1-ї Пирятин. сотні та с. Дейманівка 2-ї Пирятин. сотні Лубен, полку, де мав бл. 300 душ кріпаків та великі земельні володіння. Г. навчався у КМА. 1779 вступив до Санкт-Петербурзького морського кадетського корпусу. З 1781 - капрал. 1782-84 на кораблі "Святой Георгий Победоносец" в ескадрі віце-адмірала В. Я. Чичагова плавав від Кронштадта до Ліворно. З 1783 - підпрапорщик, з 1.05.1784 - мічман; 1785 - на кораблі "Иоанн Богослов" в ескадрі віце-адмірала Круза служив на Балтійському морі; 1786 перебував при Кронштадтському порту. 7.01.1788 - лейтенант. 1788 в ранзі поручика призначений до С.-Петерб. морського кадетського корпусу. 1788 на кораблі "Ростислав" брав участь у Готландській битві. 1789 призначено у гребну флотилію під командуванням принца Карла-Генріха-Ніколая-Отто Нассау-Зігена, де був перекладачем. Командував катером "Кречет"; учасник Роченсальмської та інших битв. 13.08.1789 за проявлений героїзм головнокомандуючим російськими військами у Фінляндії графом Валентином Платоновичем Мусіним-Пушкіним підвищений до звання капітан-лейтенанта. 1790 брав участь у битві на Фрідріхсгамському рейді, у Виборзькій та 2-ій Роченсальмській битвах. 1791 - ротний командир та викладач математичних наук Санкт-Петербурзького морського кадетського корпусу. 1792 на фрегаті "Вони" плавав із гардемаринами до багатьох портів Балтійського моря. 1793-1801 викладав гардемаринам курс морської еволюції та теорії морського мистецтва. З 1795 - інспектор класів Санкт-Петербурзького морського кадетського корпусу, з 23.09.1797 - капітан 2-го рангу, з 1799 - капітан 1-го ранґу, з 10.12.1804 - капітан-командор. З 1801 - почесний член І російської АН, 1808 - дійсний член Російської АН, з і 1805 - член Державного адміралтейського депутатського та "Вільного економічного товариства" ("Вольное зкономическое общество"). 1809 за станом здоров'я звільнений у річну відпустку, а 1811 пішов у відставку (майже втратив зір). Нагороджений орденами І св. Анни III та II ст., св. Володимира ІІІ ст. й діамантовим перснем. Після відставки повернувся на рідну Полтавщину, де й помер.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."