400years_small

corona

 

Національний університет «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА)
Вул. Г. Сковороди, 2
м. Київ, 04070
тел.: 425-60-59,
факс.: 463-67-83
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

 Схема університетського містечка

 

Віртуальний тур

 

Помилка
  • JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 49

Орлик Пилип Іванович

- публіцист, дипломат, генеральний писар, гетьман України в екзині

Орлик Пилип Іванович (11.10.1672, с. Косуть Ошмянського пов., тепер Лит. Республіка - 25.06.1742, м. Ясси, тепер Румунія) -публіцист, дипломат, генеральний писар, гетьман України в екзилі. Походив з роду чеських бояр, який згадується у джерелах ще 1121. Одна з гілок цього роду в XV ст. під час Гуситських воєн переселилася на схід. У XVII ст. родина Орликів мешкала біля м. Вільно, де й народився Орлик. Його батько Степан Орлик загинув на 51-му році життя у польсько-турецькій війні під Хотином, коли сину виповнився лише один рік. Виховувала його мати Ірина, яка походила з православного роду Малаховських. У молоді роки Орлик разом із родиною переселився в Україну. Освіту здобув у Віленському єзуїтському колегіумі та в Києво-Могилянській академії, де навчався до 1694. Виявив особливий хист до філософії і богословських наук, історії, поетики, риторики і логіки. Природний розум і блискучі знання Орлика помітив С. Яворський, котрий був тоді професором Києво-Могилянської академії. Між ними встановились приязні стосунки, які збереглися на все життя.

Орлик вільно володів, крім української мови, польською, болгарською, арабською, латинською, німецькою, шведською, церковнослов'янською, ймовірно, турецькою. Умів ясно, логічно і переконливо складати листи, звернення та маніфести, послуговуючись бароковим стилем. Мав велику бібліотеку, що загинула у спаленому царським військом Батурині.

По закінченні Києво-Могилянської академії працював кафедральним писарем Київської митрополії, від 1700 - в Генеральній військовій канцелярії молодшим писарем, а з 1706 зайняв посаду генерального писаря.

Визначальну роль в житті й державній кар'єрі Орлика відіграв гетьман Іван Мазепа. З часом Орлик став одним із найближчих і найбільш довірених людей гетьмана. Один з біографів І. Мазепи, А. Єнсен, говорячи про оточення гетьмана, так охарактеризував Орлика: "З усіх мазепинців це найяскравіша постать. Який патріотизм, яка енергія, а освіта! Він міг бути канцлером великої імперії, не те що генеральним писарем у козаків. Що мене вражає, це його великий інтелект і освіта". Після поразки гетьмана І. Мазепи Орлик з сім'єю пішов у вигнання. Після смерті І. Мазепи у м. Бендери (Молдавія), що належало тоді Османській імперії, 5.04.1710 на козацько-старшинській раді одноголосно обраний гетьманом України.

Під час обрання Орлика гетьманом із козацькою старшиною було укладено угоду, яка ввійшла в історію під назвою "Конституція прав і свобод Запорозького Війська", тобто всієї Козацько-Гетьманської держави. Цей твір української державної і політичної думки початку XVIII ст. за своїми ідеями, демократичними засадами, спрямуванням не мав на той час аналогів у Європі. Навіть французькі просвітники ще лише наближалися до розробки тих громадянських ідей, що були закладені в проекті Конституції Орлика. У підготовці Конституції поряд з Орликом брали участь козацько-гетьманська старшина, представники запорозького козацтва. У своїх спогадах Орлик зазначав: "Були зі мною на нарадах люди світського й духовного стану та численні знатні особи, що відвозили наші рішення на Україну".

У вступі до Конституції Орлик пояснював, чому Україна пориває з Московщиною: звільнившись від польського панування, Україна прилучилася до Московської держави як рівна до рівної, але російський царизм порушив умови договору і накинув на "народ вільний козацький, собою ніколи не завойований, невольниче ярмо". Тому звільнення України почав ще Б. Хмельницький, а продовжували його інші гетьмани, й особливо "славної пам'яті гетьман ясновельможний Іван Мазепа".

У статтях проекту "Конституції..." передбачалося встановлення національного суверенітету, визначення кордонів української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності трьох складових чинників правового суспільства: законодавчої (виборна Генеральна рада), виконавчої (гетьман, гетьманська старшина) і судова влади. Влада гетьмана мала бути обмежена постійною участю в управлінні представництва від козацької старшини, городових полковників, родового козацтва. У статтях визначалися засади організації, структура, джерела матеріального забезпечення Запорозького низового війська, що "заслужило собі безсмертну славу численними рицарськими відвагами на морі й землі".

Проект Конституції зобов'язував гетьмана здійснювати нагляд за діяльністю адміністрації, захищати населення від свавілля з її боку.

Вся наступна діяльність Орлика була присвячена боротьбі за звільнення України. Він всіляко намагався привернути увагу світу до української визвольної боротьби, організувати антимосковську коаліцію. 1712 звертається з маніфестом до правлячих кіл європейських держав: "Козацька нація, що стогне під тиранським ярмом Москви, прагне лише того, щоб добитися своєї волі". Майже одночасно з маніфестом Орлик написав "Вивід прав України", де обстоював перед усіма європейськими державами право українців на вільне, незалежне існування. Козаки мають за собою право людське і природне, одним із головних принципів якого є: "Народ завжди має право протестувати проти гніту і повернути вживання своїх стародавніх прав". Застерігав, що коли Україна не одержить підтримки у боротьбі за незалежність від Росії, то ціла Європа і кожна з її держав "зрозуміють небезпеку для свободи Європи від такої агресивної держави".

Окрім союзного договору зі Швецією, він також уклав 1710 союзний договір із Кримським ханством, за яким воно визнавало незалежність України і давало зобов'язання не припиняти війни з Росією без погодження з гетьманом. 1712 Туреччина визнала владу Орлика на Правобережній Україні та на Запорожжі. За дорученням Орлика брат дружини генерального осавул Г. Герцик вів переговори з донськими козаками булавінцями, які знайшли притулок на кубанських землях. Але орієнтувався Орлик передусім на запорозьке військо та українське населення, до якого писав немало звернень, листів, посилав своїх представників.

Весною 1711 військо Орлика вирушило в Україну. Завдяки підтримці місцевого населення міста здавались без бою. Досить швидко більшість правобережних козацьких полків, крім Білоцерківського, перейшли до Орлика й визнали його гетьманом. Військо гетьмана І. Скоропадського, підлеглого Москві, під проводом генерального осавула Степана Бутовича було розгромлене, а сам Бутович здався в полон. У кінці березня війська Орлика зазнали невдачі під Білою Церквою, кримські татари, союзники Орлика, призупинили бойові дії і почали грабувати населення, залишили Орлика і польські частини. Орлик відступив до Молдавії.

1713 гетьман здійснив ще один невдалий похід на Україну. У цей час турки підписали мир з Московією і зажадали від Карла XII залишити їхні володіння. За таких обставин Орлик з родиною 1714 залишив Бендери. Разом з ним із Бендер виїхали А. Войнаровський, небіж Мазепи, брати дружини Григорій, Іван та Панас Герцики, Федір Нахимовський, Клим Довгополий, Ф. Мирович, Федір Третяк та інші. Оселилися вони спершу в Швеції, в Кристіанштадті, а потім у Стокгольмі.

Почався новий тяжкий етап у житті Орлика. Значно послабшав зв'язок з батьківщиною. Запорожці поступово поверталися на Січ. Постійно переслідували царські агенти, які намагалися викрасти чи знешкодити його.

У 1720 Орлик залишив Швецію, жив інкогніто у Сілезії та Польщі, виїздив до інших країн. Знову намагався створити коаліцію держав проти Росії із Швеції, Туреччини, Криму. Сподівався і на Францію, король якої Людовік XV одружився з дочкою Станіслава Лещинського, польського короля, котрий позитивно ставився до дій Орлика. Брав до уваги Орлик й буджацьку орду, донське козацтво, астраханських та волзьких татар. Особливі надії він покладав на запорожців, але підтримки від них не дістав.

Смерть шведського короля Карла XII (1718), союзника Орлика, послабила визвольні змагання українців. 1721 було підписано московсько-шведську мирну угоду (Ніштадтський мир). У березні 1722 Орлик, сам, без родини, виїхав до Туреччини з метою отримати від неї та Криму більш рішучу підтримку. Опинився там фактично в становищі інтернованого. До 1734 жив у Салоніках, потім у Молдавії, в Яссах, де і закінчив свій життєвий шлях. Найближчим помічником Орлика був його старший син Григор Орлик (народився в Батурині 1702, хрещеним батьком його був гетьман І. Мазепа). Після одержання належної освіти Григір Орлик служив спершу у шведській армії, потім у саксонській гвардії. Досить високого становища досяг на службі у Франції - став генерал-поручиком, польним маршалом, членом Королів, ради Франції, дістав титул графа. В останні десятиріччя Орлик продовжував свою діяльність при активній співучасті Григора, який доклав багато сил для налагодження зв'язків батька з представниками правлячих кіл Європи та Близького Сходу. Так, 1730 він їздив із спеціальною місією до Царгорода, де став дорадником французького посольства у справах Східної Європи, постійно проводив там акції на користь батькової ідеї. 1732 і 1734 уряд Франції посилав Г. Орлика до кримського хана Каплан-Гірея І, щоб спонукати його до підтримки запорожців і гетьмана Орлика проти Москви. 1734 здійснив конспіративну поїздку на Гетьманщину, де вів таємні переговори з опозиційними колами козацької старшини, переконуючи їх виступити проти царизму. Дуже багато зробив Г. Орлик у справі збирання батьківських архівів та епістолярної спадщини. Після смерті батька з 1742 став фактичним лідером української еміграції. Мав титул графа Франції, був польним маршалом, членом Королівської ради Франції. У Семилітній війні 1756-63 був тяжко поранений у битві під Бергеном і помер від ран (14.11.1759). Завдяки діяльності Орлика та його прихильників у XVIII ст. українська справа в Європі займала досить помітне місце, хоча так і не знайшла підтримки. Його енергійна, невтомна праця залишила глибокий позитивний слід в українській політичній думці, у діях патріотичних поколінь ХVIІІ- ХХ ст.

Орлик мав велику родину. Дружина гетьмана Ганна, донька полтавського полковника Г. Герцика, допомагала своєму чоловікові, а потім сину Григору. В сім'ї було семеро дітей: 4 дочки та, окрім Григора, ще 2 синів. Старша дочка Настя 1723 одружилася з австрійським генералом гр. Штенфліхтом, у них було 2 сини - Карл Густав Штенфліхт (названий на честь Карла XIІ) та молодший Пилип Штенфліхт (названий на честь діда). Останній був у 1750-х рр. старшиною в полку свого дядька, їздив неодноразово до Стокгольму як посередник у французько-шведських переговорах щодо козацьких справ. Після смерті Насті 1728 граф одружився з другою донькою Орлика, Варварою. Нічого не відомо про Марту та Марію. Син Яків, що народився в Бендерах, хрещеник Карла XII, помер у Бреслау. Михайло був з батьком в Салоніках і там помер від холери.

Орлик залишив після себе велику рукописну спадщину, частину якої вже надруковано, а решта чекає на багатотомне видання. Писав він українською, але більше французькою, польською, німецькою мовами.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

© 2012-2022 Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Сковороди 2, Київ 04070, Україна